Заробітчани

Відробивши панщину, троє наймитів отримали свою платню і пішли туди, звідки прийшли, не викликаючи ні в кого підозри, адже нікому не спаде на думку, що такі бовдури можуть бути чиїмсь хитрим планом пограбування. Вивчивши панську домівку, грабіжники знали, що й де знаходиться кого треба боятися, чого оминати, і, чого від кого чекати. А найголовніше, вони взнали схованку, в якій пан Ситник тримав свої скарби. Переждавши час, поки про них забудуть, розбійники отримали від Прокопчика наказ діяти. Пробираючись через лісову хащу вночі, аби не бути ніким поміченим, отаман зі своїми людьми підкрався до панського маєтку під покровом ночі. Дочекавшись, поки свічки в вікнах згаснуть, грабіжники приступили до своєї темної справи. Маєток був огороджений височенним парканом, через який просто так не перелізти.

- Так, а голова вам навіщо? – єхидно посміхнувся шинкар.

- Щоб шапку носить, - відповів отаман, шмигнувши носом.

- Щоб взяти палицю і в темряві наробити в паркані дірок, - тяжко зітхнувши перед тим, як пояснити, сказав Прокопчик.

- Це ж можна й руками зробити, - нічого не розуміючи, сказав отаман.

- А голова тут потрібна, щоб коли ви підкрадетесь, ви в ці дірки палиці повставляєте, і як по драбині через паркан перелізете.

         Прокопчик зробив все для того, щоб все пройшло гладко. Так як він і велів, грабіжники, коли ще були у пана Ситника в наймах, по черзі виходили щоночі до паркану, і довбли там дірки, якомога тихше, аби не дати себе виявити. Так ніч за ніччю, вони надовбали достатньо дірок, щоб перелізти через паркан коли їм буде це потрібно, встромивши в дірки палки, які вони завчасно сховали в кущах. Потім за планом залишалося пробратися через садок, пройти через двір, проповзти по пластунські через кущі, які пан називав квітами, і, опинившись біля курятника, що стояв на господарському подвір’ї, потрапити в маєток через кухню, ключі від якої, вони непомітно вкрали, аби зробити дублікат.

         Хитрий лис дуже хотів їсти. Садівник, аби задобрити кухарку, замість того, щоб спиляти суху гілку, зірвав саме здоровенне яблуко, і, подарувавши його заслужив собі додаткову миску борщу.  Кухарка, щоб молоко не скисло, вкинула в глечик жабу, поставивши його на край стола, і замісивши хліб, пішла перележати на години дві чотири поки тісто підійде, поклавши біля себе здоровенне яблуко, аби  його з’їсти тільки-но прокинеться. Вуж, пробирався в хату, аби виконати котячу роботу. Кіт, якому набридло ловити мишей шкідливо облизував вуса, смакуючи молоко, яке він надумав відпити прямо із глечика. Жир та Сало, здоровенні вівчарки, спочивали на подвір’ї, ліниво позіхаючи, неохоче скиглячи  коли чули підозрілий звук. Зуля, заліз на плечі Чуба, аби вставити палку в дірку, ставши на яку піднявся вище, потім вставив другу палицю, потім наступну, і так робив доти, поки не залишилось ставити останню, вступивши на яку, можна перелізти через паркан. Жир, підняв вуха, Сало голову, та не почувши нічого окрім цвіркунів, собаки полягали смачно при цьому зівнувши. Жаба спокійно охолоджувала молоко, поки кіт Мурко нечутно пробирався до стола геть не помічаючи мишей, які так і шастали по куткам. Вуж, доповз до маєтку, і по дикому винограду заліз на паркан, а там, переліз на гілку яблуні, і тишком-нишком доповз до землі. Хитрий лис, дивлячись з кущів на те, як люди встромляють в паркан палки, принюхався, і впіймавши в повітрі запах курочки, тихо пробрався до паркана, і почав робити підкоп.  Миша, по скатерті залізла на стіл, з якого стрибнула на піч, даремно злякавшись Мурка, який не звернув на неї уваги. Чого не скажеш про вужика, який опинився на печі, встигнувши непомітно проповзти мимо собак, перед тим ледь не потрапивши під лапи хитрого лиса, в той час як Зуля ніяк не міг вставити останню палицю в дірку. Заплигнувши на піч, миша ледь не стала для вужа вечерею, умудрившись відскочити в сторону коли гад на неї кинувся. Рятуючись від хижака, миша плигнула з печі опинившись на бильці ліжка, на якому мирно спочивала кухарку, якій снилось здоровенне золотисте яблуко. Поки мишка сповзала з бильця, вуж, неймовірним дивом, яке може вчинити апетит, опинився на ліжку. Втікаючи від хижака миша пригнула на лоб кухарки. Іще б мить, і  на одну мишу в домі стало би менше. Та кіт Мурко не допустив такого неподобства. Задоволено занявчав, Мурко став лапками на глечик, та замість очікуваного молока побачив там жабу, яка надувшись противно квакнула, від чого кіт зашипів, і відскочивши перекинув глечик, який розбившись розбудив кухарку.  Жінка, відкривши очі, побачила перед собою шиплячого вужа, що як ні в чом не бувало примостився в районі декольте. Якийсь час кухарка мовчала гадаючи, що це їй сниться. Та коли вона взяла дзеркало, аби упевнитися, що вона не спить, ось тут все почалось.

         Тітка Маруся, (так звали кухарку) побачивши в дзеркалі свої очі, що збільшувалися зі швидкістю думки, яка пробиралась  до ділянки мозку, що відповідає за дикий крик, тихо зашипіла на вужа, а вже потім закричала, коли побачила на своєму лобі сіру мишу. Та по зрівнянню з тим, що трапилось далі, це був не крик, а так: тихе шепотіння листви в осінньому лісі. А от коли в кімнату забіг Мурко і пригнув на мишу, шепотіння переросло в дикий рев кабана, який вискочив з осінньої листви, на яку ненароком ступив ведмідь загнавши туди ведмедицю, аби зробити тройку другу ведмежат. Від потужного крику вівчарки скочили на ноги і, нагостривши вуха приготовились  заричати. Та кухарка не дала їм це зробити.

Схвативши кота за шкірку, тітка жбурнула від себе бідолаху не забувши про вужа, якого зв’язавши вузликом кинула у вікно, разом з мишкою, що полетіла за ним слідом. Потім, схвативши здоровенне яблуко погналась за Мурком, якому пощастило вибігти з хати, та з усього маху заплигнути на яблуню, на сухій гілці якої гойдався Зуля, вагаючись, йти йому далі чи ні.