Запорізька Січ Перстень Часів

Глава 4 Втікачі

Дід Юхно зіскок з коня за кілометр до панського господарства в якому Микола був у наймах. Перебігаючи від дерева до дерева, від куща до куща, ніким не поміченим він добрався до панського хутора. Зачаївшись в густій траві на пагорбі, дід спостерігав, що діється на панському подвір’ї, намагаючись розгледіти онука Миколу та його кохану Наталку.  Та як він не вдивлявся нічого не міг розгледіти бо там було таке туди-сюди, що попробуй пойми хто кого куди тягне. Тому дід Юхно вирішив підкрастися поближче в надії, що йому таки вдасться розгледіти онука з Наталкою.  І тільки дід став на карачки аби переміститися на більш вигідну для спостереження позицію, як почув цуценяче цявкання. Завмерши на місці, дід Юхно прислухався та було вже пізно. Шарудіння стрімко наближалося і зупинилося прямо біля його носа. Це було чорно біле лахмате цуценя, яке завбачивши діда весело замахало хвостом, і лизнувши йому щоку привітно тявкнуло. Слід за цуциком шаруділо більш габаритне створіння постійно повторюючи тремтячим голосом:

- От дурбецало, от дурбецало…

         Аби розібратись що до чого, дід Юхно підморгнувши цуцику, позадкував і заліг у траві, щоб розгледіти лихо яке лізло за собачиною. Виглядаючи з-за заростей кропиви в яких Юхно був вимушений переховуватися, дід зумів розгледіти тільки те, що було у хлопця ззаду. Те що це був хлопець ще не означало, що можна нічого не побоюватися, адже за ним могли гнатися вороги, або це був високо класний шпигун що заманює  ворога прикидаючись безневинним товстим хлоп’ям. Дід Юхно набачився на своєму віку  достатньо аби не поспішати дати про себе знати. Як то кажуть: «Налякане теля боїться і кроля». 

         Спостерігаючи за товстуном, дід то і діло відганяв від себе цуцика, який  так і хотів залізти до діда, та боячись кропиви не наважувався залізти у гущу. Не зважаючи на тявкатіння цуцика, хлопчина не переставав повторювати: 

- От дурбецало, от дурбецало…

         Діду набридло відсиджуватися в заростях, бо до приваби кропиви додалися ще й мурахи, які не питаючи дозволу залазили хто куди хотів. Та й дуже ж кортіло хоч одним оком глянути хто ж там такий дурний, що хлоп’я вже перейшло на плач, а ділі більше. Чи то втративши розсуд, чи й справді трапилась надзвичайна подія, яка змусила товстуна підвестись на ноги і крикнути на все горло: 

- Сюди! Сюди! Я тут!

- А я тут! – затуливши хлопцю  рота, прошепотів дід Юхно на вухо, і якби він не повалив товстуна на землю то стріла неодмінно би потрапила Ониську в серце. – Весло мені в тарілку, що за чорт! – вигукнув Юхно, розглядаючи перемазане сажею чорне обличчя паненя.

- Це все о той дурбецало зробив, - образливо сказав Онисько, тикаючи пальцем туди, куди він весь час кричав: «Дурбецало».

- Що ж там за такий за дурбецало? – не перестаючи розглядати Ониська, сказав Юхно, в глибині душі здогадуючись хто міг наважитися на таку кумедну витівку.

- Микола Коваленків наймит з сусіднього села, - витираючи обличчя, сказав Онисько, підтвердивши дідову здогадку.

- І де ж він тепер?

- Та де, де. Поліз спасати свою Наталку та й отримав стрілу в спину.

- От дурбецало, от дурбецало, - сказав дід.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше