Запорізька Січ Перстень Часів

Ведмідь атакує

З диким лементом, Онисько нарвав кропиву, і, боячись, що діду здумається попросити його нарвати щось типу акації, побіг геть під приводом, що його прихватило. Поки хлопчина відсиджувався в кущах, дід Юхно встиг очистити кропиву від листя та розім’яти ствол, поодинці поклавши кожен на пеньок, постукавши по кожному дубовою палицею. Потім розділив стовбур на пополам, і добувши волокна, став з них крутити вірьовку. Зробивши вірьовки такої довжини як треба, Юхно задоволено посміхнувся, уявляючи про себе, що буде з тим, хто потрапить в його пастку. Зав’язав на одному кінці вірьовки затягуючи петлю, Юхно оглянувшись, підійшов до гнучкого дерева, біля якого і вирішив поставити пастку. Спочатку він одламав палицю, яку надломив в двох місцях зробивши з неї літеру «П». Потім виламав ще одну палицю, і зробивши з паля гострокіл, забив це все діло в землю. Вище від петлі, дід прив’язав мале паля яке завів за горизонтальну опору палиці, що була вбита в землю літерою «П», розтягнув петлю, взяв ще одну палицю яка виконувало роль спускового механізму,  такої довжини, що впиралась в гострокіл, і, зафіксував її між гостроколом та нижнім краєм малого паля. Тепер залишалося все це діло замаскувати, що дід і хотів зробити. Набравши листя та моху, міркуючи яку ще можна зробити пастку для ворога, дід Юхно замаскувавши пастку хотів піти оглянути місце де можна зробити пастку для вершників. Та тільки він зробив пару кроків як почув за собою кроки, а потім питання:

- Ой, а це ще, що за матня?

         Перед тим як Онисько зробив крок, у діда Юхно промайнула думка:

«Значить погано замаскував».

- Оху, хіха, що за…

         Гойдаючись верх ногами, Ониська, з переляку молов, що попало, та коли таки прийшов до тями, почав вимагати аби дід негайно його звільнив.

- Та не крутись ти як той в’юн, - тягнучись до петлі кричав дід, - зараз будеш на свободі, допитливий ти наш.

         Та як не намагався дід розв’язати петлю, та все було марно. Під вагою Ониська, а він був м’яко кажучи не зовсім легенький петля затягнулась намертво. Як не крути, і як не було шкода вірьовки, - доведеться різати. Поки дід шукав траву сталося ще одна пригода. На галявину вискочили два лосенята, і давай гратись з Ониськом, буцаючи бідного хлопця безрогими голівками із сторони в сторону. Від такого гойдання, хлопчина розкачався так, що врізався в дерево в дуплі якого роїлися бджоли, які швидко відігнали лосенят, а потім залетіли в дупло, та Онисько, хоч і завмер, та все ж таки продовжував колихатися.         

- Знайшов! – крикнув дід Юхно, вибігши на поляну зі стрілою в руках, та замість радісного обличчя, побачив червону як помідор пику хлопця, губи якого благально прошепотіли:

- Тссссссссссс…

- Ти чого шипиш як кошак на собаку, - нічого не міг второпати дід, та коли побачив, як з червоного кольору обличчя Ониська стало зелене як яблуко, а очі округлились як два озера, тоді він запідозрив,що  щось тут нелапше. 

         Повільно обернувшись дід Юхно вперше в житті побачив ведмедя на відстані такої близькості, що  від дихання звіра дідів чуб розвівався як на вітру.  Люди кажуть, що зустрівшись з ведмедем головне не рухатися. Та навряд чи люди мали на увазі  наскільки близьку зустріч. Й сам Юхно ніколи не думав, що прийдеться на власному досвіді перевіряти,  правду кажуть люди чи ні. На відміну від діда, Онисько такого нічого не чув, і якби  би він не гойдався верх ногами на кропивній мотузці, то не вагаючись ані хвильки накивав би п’ятами. Тож не маючи можливості вільно пересуватися, хлопець перевірив міф, що коли зустрівся в лісі ведмідь то якомога гучніше кричи, в надії на те, що ведмідь злякається та втече.Потапич і не думав лякатись. Тим більше, Онисько кричав таким дратівливим тоненьким голоском, що дід Юхно був ладен віддатися на розтерзання звіру, аби тільки не чути цього противного завивання. Та хлопець продовжував кричати як свиня, що  випадково з’їла цеберку червоного перцю. Потапич, заричавши прямо в дідове обличчя, на ніс якого стекла ведмежа слина, грізно риючи землю лапою, повільно повернувся до Ониська, який, (як пізніше з’ясувалося) кричав від того, що його вжалила бджілка. Принюхавшись, і гидливо  фиркнув, ведмідь обійшов Ониська, і осудливо подивився йому в очі, після чого так грізно заричав, що навіть дятел припинив стукати, боячись видавати зайвий шум.        

         Білка стрибала з дерева на дерево, жаба язиком хапала комах, із засади щука кинулась на малька. Рись, гналась за зайцем, павук-вовк ліз собі спокійно по поляні в пошуках тлі, або іншої комашні, не зважаючи на дикий лемент ведмедя. Лице Ониська, яке він встиг вимити від сажі, від томатного   червоного стало білідо-чорно-сіро-буро-малиновим, коли він побачив як по травинці, що вперлась йому в ніс повзе сонечко, а за ним павук-вовк. Та такою оригінальною розкраскою Онисьчине обличчя покрилось не від того, що вовк-павук заліз за сонечком на обличчя, а від того, що рятуючись від свого переслідувача, сонечко перескочило на ведмежий ніс, в надії глибоко сховатися у вологій ніздрі. Та й то, побачивши як сонечко залізло ведмедю в ліву в ніздрю, Онисько просто злегка зблід, а посірів він вже тоді, коли в праву ніздрю хижака заліз вовк-павук. Прислуховуючись до своїх почуттів, як людина, що вперше в житті покоштувала жабу фаршировану зміїними яйцями, Потапич, сам себе перевершивши закричав так гучно, що гілка на яку плигнула білка тріснула. Можливо, якби гілка упала, або встромилась в землю, чи просто зависла на дереві, то все було б не так драматично. Та обломившись, гілка потрапила одним кінцем в дупло в якому бджоли  тільки-но заспокоїлись. Та цього було мало для того щоб Онисьчине обличчя стало сіро-буро-малиновим. Із кущів вискочив заєць, за ним рись, а слідом вибіг Бровко, для якого без різниці, чи рись, чи Мурко. І якби вони пробігли далі. Так ні. Немов по задумці якогось неймовірного циркового номеру заєць плигнув на голову ведмедя, потім зіскок поміж ніг Ониська, а вже потім на землю. Те саме проробила рись, єдиний хто зупинився на голові у Потапича, так це Бровко. Побачивши свого господаря, собака, як це не було смішно грізно заричала і, повторивши трюк рисі та зайця, сміливо підбігла до ведмедя, і тричі гавкнула перед тим як мертвою хваткою ухопилася зубами за те, що теліпалося у звіра поміж лап.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше