Запорізька Січ Перстень Часів

Голота

Зібравши навколо себе голоту з якою збирався виграти змагання, Тарас почав із далеку пригадавши хлопцям хто вони і навіщо їх пращури здобували козацьку славу.  І хоча ніхто із голоти не мав в роду козаків про подвиги яких Тарас розпинався вже битий час, всі, настрочивши вуха слухали його як та малеча перед якою старший хизується як він голими руками завалив ведмедя коли зустрів того в лісі. Будучи як то кажуть: «Рябий сам такий», Тарас усвідомлював, що «безрідним не будеш рідним», тому до бувалих козаків він і не ліпився в отамани, а підкорятися комусь в бою він не збирався вважаючи себе гідним власного загону. Тому зібрав навколо себе сумнівне товариство в надії зробити з них добрячих воїнів, для яких все не почім, хоч вода хоч вогонь. Та все це мрії мої мрії. Як можуть стати козаками ті з якими мати справу вважалось чимось кепським і неподобним ніхто й гадки не мав. Що можуть завоювати четверо бовдурів які ніколи не тримали в руках ані списа ані шаблюки.

         Зневажливо хитаючи головами, бувалі козаки дивлячись як Тарас розпинається перед голотою казали один одному:  

- Це ще, - вкладаючи в сказане таку зневіру, що мабуть дитинча, що вихваляється забити вовка палкою, сприймається більш серйозно, чим затія Тараса створити загін із голодранців.

         Як не крути, а на таку іронію козаки мали право, бо зібрав Тарас кепських із кепських, кращих із гірших.         

- То хто? Чи Сашко Покійник, - вдивляючись в двох метрового хлопа, питали один в одного козаки.

- А хто ж ще, мертвяк він самий, - гикаючи відповідали інші. 

-  О ратуй, - спльовували другі та йшли собі геть.

         Чим приглянувся Тарасові Сашко, що отримав прізвисько за вміння вдавати в себе покійника не мали гадки навіть решта товаришів, яким Тарас запропонував вступити до нього в загін. Як може пригодитися  у військовому поході людина, що заради того аби не йти на прокляту панщину вдала з себе померлого і дала себе поховати. Та примудрився вдати з себе померлого той молодець, - хто спорить. Ніччю вилазь собі з ями та й ходу на волю. Так ні. Це чудило вилізло ніччю з могили, і, пробравшись на господарську кухню, пасся там на  панських харчах більше місяця, за що  нещасний кіт Мурчик отримав такої прочуханки, що подався до лісу на дикі харчі, аби не бути битим за шкоду яку не робив. Звісно Сашко й гадки не мав кому він має завдячувати за місяць смакоти на дурику, і продовжував навідуватися на кухню за молочком та варениками з сиром, які щедро змастивши в сметані він наминав так, що аж за вухами лящало. Коли ж Мурчик пропав, а ласощі з кухні продовжували таємничо щезати, господар вирішив зробити засідку в яку Сашко благополучно й потрапив, коли під покровом ночі пробрався на кухню.

         Забитий до півсмерті, Сашко, скрутившись калачиком захлинався в калюжі власної крові. Скинувши крадія в яму з помиями, господарі залишили труп Сашка гнити на радість мухам та черв’якам. Та не пройшла й неділя як Пріська,  (товста кухарка з обличчям зів’ялого червоного тюльпана), забігла до зали, і, наступивши на хвіст Мурчику, що рішив повернутись з диких харчів, крикнула на все горло:

- Щез!!!

Перед тим як розпитати кухарку, хто щез, і чом вона так репетує, всі кинулися рятувати господаря, що підскочивши від крику, перекинув на свою білу сорочку, червону тарілку борщу. І хоч червоне з білим поєднується, дісталось всім, особливо Мурчику, який під шумок заскок на стіл, і, вхопивши курячу ніжку, сховався під стіл де смачно плямкаючи спостерігав за гармидером готовий дати драла з хати тільки-но його шкода буде виявлена.

Носячись як з яйцем, господаря таки вдалось заспокоїти, і, помінявши йому сорочку всі кинулися розпитувати Пріську що й до чого.

 Коли ж з горем пополам з неї вдалось витягти фразу:

- Щез покійний Сашко, - то довелось відкачувати господарку, яка від такої новини знепритомніла, і як сиділа так і впала, прямо на Мурчика, не давши тому вволю облизатися після таких ситих ласощів.

         Поки відкачували жінку, господар, ходячи з кутка в куток, думав, що це все могло б значити, а значити це могло тільки одне.

- Та ні. Не міг він ожити, - шепотів сам собі господар,  дивлячись на Пріську, яка хрестилась немов їй пообіцяли, що якщо вона перехреститься тисячу раз зі словами: «Спаси й збережи», то їй подарують корову.

         Продовжуючи в голос свої роздуми, пан крикнув робітників, і побіг до канави, аби на власні очі побачити, що Прісьці не привиділося.

         Побачивши порожню канаву, пан, озирнувшись навколо, сказав робітникам:

- Що ж будемо шукати.

         Звісно пошуки були марними, Сашко дійсно щез. Був і нема. Пройшов деякий час, Сашко забувся і панський дім зажив сито і спокійно. Та продовжувалося це не довго. Однієї темної ночі з’явився не просто Сашко, а його привид з наміром підняти панську хату з ніг на голову. Рівно опівночі панська жінка здійняла такий лемент, що вікна ледь не потріскались. Від переляку панянка підняла на ноги все що дихало, а дихало в панськім господарстві не мало, це і шестеро дітей, наймити, і звісно легендарна кухарка Пріська. Господарка перестала кричати тільки тоді, коли її облили водою, аби хоч якось вивести із оціпеніння. Та й це мало помогло, господиня продовжувала голосити, і замовкла тільки тоді, коли весь дім був обшуканий, і ніякого привиду не було знайдено, окрім Мурчика пійманого на гарячому, коли той скориставшись панікою пробрався на кухню щоб вилизати миску сметани. 



Джаз Экшн

Відредаговано: 08.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись