Запорізька Січ Перстень Часів

Лісок

- Нічогенько собі лісок, - бісився Глечик нажаханий байками про Чорну Хащу, в якій моторошно навіть вдень, а не те що в опівночі, в яку вони мали прибути на перше місце іспитів. – Чого б нам спочатку не пройти іспити на кмітливість, потім на спритність, а вже потім піти в цей триклятий ліс!

- Тому що кожному загону випадає щось одне: кому на кмітливість, кому на спритність, а нам судилося пройти цей пісок! Тобто лісок, - сам себе поправив Стефан коли з нього почали гикати.

         Отримавши задоволення від того, що нарешті він вивів з себе цього вічно спокійного Білобриса, Зіна, несподівано сам для себе заспокоївся. Та уявивши собі літаючих зміїв, що випалювали все жива, і слухати не хотів про те, що їм треба слідувати в Чорну Хащу за першою підказкою.

         Слово за слово і суперечка загострилась до звинувачень, що у когось кишка тонка, а хтось нічого не тямить до чого може привести така небезпечна подорож. 

- Та збагніть хоч на мить: ми йдемо у пащу до лісної нечисті, а це вам не чарівна відмочка Солоха, що грайливо підморгуючи наллє вам зайву чарку медовухи, - дратівливо тупаючи ногами волав Глечик.

         Та куди там боятися, Зіна наскільки був смішним у своєму страхітті, що чим більш він казав про лісовика, зміїв чи бісиць, яких ще в народі звали мавками, а Глечик ще й назвав їх нявками, при чому перші три літері вимовив як той кіт.    

- І смішного тут мало, - сердився Зіна, коли почувши про нявок, всі почали гикати, навіть Тарас перестав хропіти, поки Глечик, не сказав як він думав страшним голосом, що нявки можуть залоскотати на смерть. – Ні ось ти гля! – на потіху для всіх виходив із себе Глечик, - я їм кажу, що піти в Чорну Хащу значить піти на вірну смерть, а їм все смішочки-гигиготочки. 

         І чим більше Зіна намагався нажахати нечестю, та загадковими пропажами козаків яких лиха напоумила йти в Чорну Хащу, тим веселіше було Характерникам. Не витримавши  такої зневаги до його обізнаності щодо лісної нечисті, Глечик, не з того, ні з чого, схопив за ніс білобрисого Стефана з криком:

- Ах ти ж!

         Стефан, не бажаючими бути ні в чому винним Глечику, потягнув того за вуха. Нюшка з Сашком Покіником кинулись відтягувати бійців один від одного, та бажаючи примирити товаришів самі були биті добряче отримавши по пиці. Далі кубло розбрату заплуталось ще дужче. Глечик, не відпускаючи носа противника, схопив Нюшу за чуба, а Стефан в свою чергу, вказівний та середній палець зробивши крючком, який встромив у ніздрі Покійника.

         Після такої мертвої хватки здійнявся «цілющій» ґвалт здатний підняти на ноги паралізованого котрий ладен був би й сам забігти в Чорну Хащу, аби не чути й не бачити, що чудили Характерники. Тож чудодійна сила конфлікту підняла на ноги ватажка, що гримнув на підлеглих так гучно, що птахи з дерев позлітали. Розгублені несподіваним одужанням Тараса братія продовжуючи тримати один одного одночасно сказала: 

- Здрасті…

- Ану шинкуйсь! Привести себе в порядок! Доповісти сукупність умов у яких щось відбувається!

         Переглянувшись один з одним шукаючи відповідь в очах, що воно за «сукупність умов», Характерники, похапцем зібрали небагату амуніцію, і, підбігши до отамана поспішили доповісти обстановку. Не перебиваючи товаришів, Тарас, не дивлячись на те, що Характерники доповідали один з поперед одного, а іноді балакали й одночасно, все ж таки прояснив ситуацію.

А ситуація була проста як цятка від олії на білосніжній сорочці.

Поки Характерники тут чудили інші загони козаків були на крок попереду щодо пошуків прапора «Права».

- Кінчай теревені! – гримнув Тарас, і наказав Глечику вказати найкоротший…

- І по можливості наднебезпечний шлях до Чорної Хащі? – рішив пошуткувати Зіна.

         Та іронія куди й ділась коли Тарас виламав дубець пригрозивши не цяцькатися зі всяким хто буде перечити його наказам, після чого ляснув бідолашного так, що той без усякого остраху вказав найкоротший путь до місця зазначеного на карті великою літерою «П».

         Характерники, боячись якби і їм не перепало, хутко зібрали амуніцію, і в один голос заявили, що вони готові йти за Тарасом хоч на край світу.

Пробурчавши про себе:

- Побачимо якими ви будете героями коли опівночі опинитесь в Чорній хащі, - Зіна, закинувши на плечі мішки з харчами та посудинами дав команду йти за ним слідом і тут же зупинився, різко крикнувши, щоб всі завмерли.

- Хай не сниться молодиця, вся чарівна та струнка, хай віями не хлопа, хай мене полюбить хлопа,  - прошепотів Зіна таким драматичним шепотінням, що товариші один на одного зиркаючи, тільки пожимали плечима.

- Тепер нам можна йти, -  спитав Стефан дозволу у Глечика, навмисне дитячим голосом, неабияк начудив товариство, яке давлячись від сміху вдавало з себе цілковиту серйозність.

- Ви що нічого не бачили? - сказав Зіна, опустивши руки якими різко зупинив товаришів аби ті не перейшли дорогу, яку перебіг коричневий заєць. – І я з цими людьми збираюсь знайти «Прапор»! Агов характерники неможна переходити дорогу яку перебіг заєць з коричнюватим відтінком.

- Щооо, - в один голос протягнули характерники немов їм сказали, що сало їсти шкідливо.

- О! Ні! Тільки не кажіть мені, що ви не знаєте до чого перебігає дорогу заєць?

         На відміну від Глечика хлопці знали, що коли дорогу перебіжить білий заєць то це на невдачу, а чорний навпаки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше