Запорізька Січ Перстень Часів

Закохані

Мавка, вправившись з усіма Характерниками, відкинув лук зі списом йшла прямо на Тараса врукопашну. Аби хоч якось урівноважити сили, Тарас відкинув шаблюку і, ступивши крок вперед підняв руки в надії мирним жестом хоч якось піддобрити лісову чарівницю та вияснити звідки у неї скільки ненависті до всього, що носить шаровари. Зробити наступний крок Тарасові не дала здогадка хто все-таки розсипав пір’я. Примирна посмішка зразу щезла з лиця і знов озорилась аж до вух.

Зупинившись, Тарас не потрапив у петлю, яка повинна була захопити його за ноги, і підняти верх ногами на вірьовці. Замість цього в западню потрапила мавка.

- Сюди дивитись, - суворо мовила мавка, маючи на увазі свої очі.

         Та Тарас не в одну мить виконав її наказ, а лише коли стало непристойно.

         Мавка висіла головою вниз, і сила тяжіння притягувала до землі не тільки довге русе волосся, а і коротеньку спідницю. 

         Обступивши лісову гостю Характерник потупивши очі, аби не бачити на яву те що іноді сниться коли переїси горіхів, гадали як їм бути в такій пікантній ситуації.

         Поки у Характерників теплилась надія, що комусь з них Тарас довірить перерізати мотузку на якій верх ногами висіла лісова красуня, інші команди пройшли всі іспити  хто скоріше хто повільніше наближалися до Прапора «Право». Назрівала не аби яка битва, хіба що комусь пощастить знайти місце схованки швидше за інших, і без всяких битв переможно занести Прапор «Право» до Січі. На це і розраховував Юрко Пройдисвіт коли підкупляв людину яка розпоряджалася кому яка карта випаде.   

- Ніжненький мій маленький, - посміхаючись казав гладкий чолов’яга, - від мене нічого не залежить.

         Зрозумівши натяк, Пройдисвіт дістав ще пару монет і майстерно вложив їх в жарку долонь чолов’яги голінного до хабарів. Просміявши фразу: «О, що ви не треба», чолов’яга пообіцяв щось таки та придумати. А придумав він ось що. Всі команди, а їх було четверо: «Полум’я», «Рисаки», «Характерники» та «Підкова» повинні були вибрати чотири карти з різними маршрутами до місця знаходження прапора. Вибирали вони звісно за допомогою генератора випадкових чисел.  

- Що це ви таке молотите вельмишановний Антип Архипович? – прищурившись спитав сивий козак, староста, який кожного року пропонував отаманам команд тягнути жереб.

         Антип Антипович, той самий гладенький чолов’яга, який твердив, що від нього нічого не залежить, отримавши від Пройдисвіта щедру винагороду чесно відпрацьовував обіщане. Тяжко зітхнувши в небо, він посміхнувся старості, і сказав сивому козаку:     

- Пане Панасе, скільки можна тягнути палички з мішечка, потрібні зміни.

- Які ще зміни…

- Випадкові, я все придумав, - по свійські підморгнувши,  сказав гладкий чолов’яга, і переконав старосту цього разу тягнути карти з різними маршрутами. 

         Карти були прямокутні, схожі на ті, якими промишляли шулери по корчмам обдираючи заробітчан, що завітали на чарку другу горілки. Тож Антип Архипович тримав в руках колоду і викладав карти з низу, так, щоб ніхто не бачив намальованого маршруту,  а команді тільки залишалося сказати стій.    

- Все просто, - посміхаючись сказав гладкий чолов’яга, якому староста був винен чималу кіпу грошей, позичену задля одужання після хвороби.

         Старий лис знаючи репутацію Архиповича не хотів проґавити моменту і, бачачи явний інтерес виторгував скасування половини боргу в обмін на те, що він внесе пропозицію випадкових чисел на розсуд старшини. 

- Ще?!

- Тихше, чого так репетувати із-за якоїсь сміхотворної суми, - оглядаючись мовив Архипович, і ласкаво посміхнувшись, сказав:

- Пане Юрію здались вам ці карти, хай тягнуть жереб, якщо вам так в наклад.

         Робити було нічого, і Пройдисвіт додав до хабара ще мішечок, і ідея генератора випадкових чисел була прийнята. Далі оставалось за малим: знайти серед загону Характерників більш-менш кмітливу людину. Таким виявився Петрик Пригскок. Що Пройдисвіт знайшов у цьому попригуйчику невідомо негадано, та казанок у нього варить так прошарено, що просто так Петрик не прийшовся би до вподоби. Так і сталося, інтуїція вкотре не підвела Пройдисвіта. Схвативши суть задуманої операції, Петрик без зайвих запитань і заперечень, закивав головою і на жеребкуванні витяг саме ту карту яку було потрібно. Таким чином Характерникам потрібно було просто слідувати карті і першими добратися до прапора Права. Правда ні Пройдисвіт ні Характерники не знали яка насправді тяжке випробування стоїть за цим найкоротшим шляхом до прапора. А от Петрик Пригскок, якому Юрко Пройдисвіт дав завдання по деревам пробратись по вказаному на карті маршруті знав в яку халепу вони вляпались.

         Фантазії характерників перервались гучним тріском гілок з яких зіскочив на землю Петрик.

- Ти все бачив?! – в один голос крикнули Характерники.

- Карта це пастка! – схвильовано говорив Пригскок. – Нас заманили щоб вбити! Не гайно біжимо звідсииии… Здраствуйте…Ой-йо-йо-йо…

         Нарешті Петрик замітив чарівну лісову гостю. І, враховуючи, що він зіскок з гілки сосни на якій дівчина була прив’язана, Пригскок зрозумів про що в один голос кричали Характерники.  




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше