XХІ розділ

Я‌ ‌виходжу‌ із‌ ‌душу замотана в рушник,‌ із системи ‌HomePad ‌лунає один із‌ ‌запальних хітів‌ ‌Монатіка. Я в передчутті ‌крутого вечора і нових емоцій. Навіть не уявляю який бомонд збереться на цім дні народженні.

Розглядаю розкладені на спинці дивану сукні надіслані із брендового бутіка. Я і не знала, що існує така послуга в магазинах одягу.

Приміряю перед дзеркалом вечірні та коктейльні сукні різних кольорів і фасонів. Юра попіклувався, щоб я мала широкий вибір і вибрала те, що душа забажає. Цифри на цінниках мене просто убивають, на ці гроші можна полетіти в Єгипет і добре відпочити.

Приміряю п’яте, сьоме, десяте плаття. Як важко вибирати, коли великий вибір і кожне плаття красиве по-своєму.

Одягаю вельветову мереживну сукню смарагдового кольору з V-образним декольте. Тілесний матеріал під вельветом приховує перехід тканини на тіло, створюючи видимість, що квіти невимушено розпускаються на руках і грудях. Облягаюча сукня виділяє груди, стегна і тонку талію, що робить фігуру схожу на видовжений пісочний годинник.

До цієї сукні ідеально підходять сріблясті босоніжки на високій шпильці з ремінцем і прикрашені камінцями.

Що ж, мені здається мій образ готовий, сукня прекрасно підходить під формат свята. Думаю, моєму Дєрімову теж сподобається.

Через‌ ‌півгодини‌ ‌роздається дверний дзвінок. Це прийшов‌ ‌стиліст,‌ ‌якого‌ ‌замовив‌ мені ‌Юра.‌ ‌

Я відкриваю вхідні двері, на порозі стоїть молодий чоловік років тридцяти п’яти. Жовті облягаючі штани, не‌ ‌заправлена‌ рожева ‌сорочка обтягує‌ ‌худорляве‌ ‌тіло.‌ ‌Злегка‌ ‌меліроване‌ ‌зачесане‌ ‌на‌ ‌праву‌ ‌сторону‌ ‌волосся‌ ‌ ‌покрите‌ ‌лаком.

Що це за чудо?

-‌ ‌Ооо,‌ ‌Маргарито.‌ ‌Привіт,‌ ‌бубочко.‌ ‌Мене‌ ‌звуть‌ ‌Антон,‌ ‌-‌ ‌щойно‌ ‌переступивши‌ ‌поріг,‌ ‌він‌‌ ‌обіймає мене ‌однією‌ ‌рукою‌ ‌за‌ ‌плечі,‌ ‌в‌ ‌іншій‌ руці він тримає ‌блискучу‌ ‌сумку ‌обшиту‌ ‌паєтками і несподівано тричі цілує мене в щоку‌.

Мій лемурчик падає в убивчому нокдауні від поведінки цього манерного чоловіка. Навіть у супер владного Дєрімова менше впевненості в таких випадках.

‌Він‌ ‌демонстративно‌ ‌змірює‌ мене ‌своїм‌ професійним оком і‌ ‌прищуривши‌ ‌очі‌ ‌говорить:

 ‌–‌ ‌Я‌ ‌вже‌ ‌знаю,‌ ‌що‌ ‌‌зроблю.‌ ‌Ти‌ ‌будеш‌ ‌просто‌ ‌неперевершеною, ‌–‌ ‌і‌ ‌ніби‌ детально ‌обдумуючи‌ ‌мій образ Антон‌ по-жіночому ‌прикладає‌ ‌руку‌ ‌до‌ ‌щоки.‌ ‌Я‌ ‌з‌ ‌подивом‌ ‌розглядаю‌ його.‌‌ Юра навмисно прислав такого стиліст, щоб уникнути приводу ревнощів?

-‌ Нам потрібне зручне місце, - каже Антон і впевнено йде в вітальню.

Я ‌показаю‌ ‌рукою на‌ ‌трюмо, що стоїть в спальні.

-‌ ‌Ні,‌ ‌ні.‌ ‌Ніякого‌ ‌дзеркала.‌ ‌Ненавиджу‌ ‌коли‌‌ ‌весь‌ ‌час‌ ‌просять‌ ‌зупинитися,‌ ‌щоб‌ ‌глянути‌ ‌в‌ ‌дзеркало, це‌ ‌дуже‌ ‌заважає, ‌–‌ ‌він‌ ‌обдивляється‌ ‌простору‌ ‌вітальну.‌ ‌–‌ ‌Ось‌, ‌сідай‌ ‌на‌ ‌стілець.‌ ‌

Антон‌ ставить стілець посередині кімнати і‌ кладе блискучу‌ ‌сумку‌ ‌на‌ ‌диван, дістає із бокового карману темну тканину. Я сідаю на стілець і він кладе тканину мені на плечі.

- Ну, що будемо створювати шедевр? – задравши голову каже він.

Минає‌ ‌година як я ‌сиджу‌ ‌на‌ стільці, з зачіскою покінчено: Антон підібрав‌ ‌моє каштанове волосся‌ на потилиці ‌в‌ ‌елегантний‌ ‌пучок,‌ ‌який‌ ‌доповнив ‌прикрасами, ‌підкрутив переднє пасмо волосся і розділив на два ‌боки, закріпив шпильками‌.‌ ‌

Він подає мені невеличке люстерко, я ‌з‌ ‌задоволенням‌ ‌розглядала‌ ‌себе‌ ‌з‌ ‌обох‌ ‌боків.‌ ‌

-‌ ‌Мені‌ ‌дуже‌ ‌подобається, - радісно посміхаюся я собі в дзеркалі.

-‌ ‌Ну,‌ ‌звісно‌ ‌подобається,‌ ‌–‌ ‌Антон‌ ‌зухвало‌ ‌опирає‌ ‌руки‌ ‌на‌ талії.‌ ‌–‌ ‌Тепер‌ ‌перейдемо‌ ‌до‌ ‌макіяжу.‌ ‌А‌ ‌це,‌ ‌скажу‌ ‌тобі,‌ ‌бубочко,‌ ‌мій‌ ‌найлюбленіший‌ ‌етап‌ ‌в‌ ‌створені‌ ‌бездоганності,‌ ‌–‌ ‌він‌ ‌вихвачує‌ ‌люстерце‌ ‌і‌ ‌кидає його‌ ‌на‌ ‌диван.‌ ‌

Антон‌ ‌дістає‌ ‌із‌ ‌сумки‌ ‌планшети‌ ‌з‌ ‌тінями,‌ ‌туш,‌ ‌кісточки різних розмірів,‌ ‌рум’яна,‌ ‌помади. Він, що перед цим пограбував магазин косметики? Юра не сказав, що стиліст потрібен для однієї людини чи він таким чином качає біцепси? Мені б стільки косметики на все життя.

-‌ ‌Ви знаєте, я‌ ‌не‌ ‌люблю‌ ‌занадто‌ ‌яскравий‌ ‌макіяж,‌ ‌–‌ кажу я, ‌шовгаючись‌ ‌на‌ ‌стільці, бо в мене вже заніміла спина.

-‌ ‌Ось‌ ‌не‌ ‌треба‌ ‌під‌ ‌руку, ‌–‌ ‌роздивляючись‌ ‌тіні,‌ ‌пригрожує мені‌ ‌пальцем‌ ‌‌Антон, - закинь голову назад.

Мій стиліст‌ наносить на обличчя тональний крем, розтираючи його спонжиком, потім ‌бере ‌пензлик,‌ ‌тіні‌ ‌та‌ ‌нахиляється ‌над‌ мною.

‌–‌ ‌Закинь‌ ‌голову‌ ‌назад‌ ‌і‌ ‌не‌ ‌розплющуй‌ очі‌ ‌доки‌ ‌я‌ ‌не‌ ‌скажу.‌

-‌ ‌Антон,‌ ‌я‌ ‌не‌ ‌комфортно‌ ‌себе‌ ‌почуватиму.‌ ‌Прошу‌ ‌вас,‌ ‌давай‌ ‌просто‌ ‌легкий‌ ‌вечірній‌ ‌макіяж.‌ ‌

-‌ ‌Послухай,‌ ‌бубочко,‌ ‌якби‌ ‌всі‌ ‌так‌ ‌думали‌ ‌як‌ ‌ти,‌ ‌то‌ ‌майже‌ ‌ніхто‌ ‌не‌ ‌робив‌ ‌би‌ ‌макіяж.‌ ‌Але‌ ‌ж‌ ‌ні, навпаки.‌ ‌Зрозумій,‌ ‌косметика‌ ‌це‌ ‌не‌ ‌так‌ ‌для‌ ‌себе,‌ ‌як‌ ‌для‌ ‌інших.‌ ‌Для‌ ‌чоловіків,‌ ‌щоб‌ ‌подобатись,‌ ‌для‌ ‌жінок,‌ ‌щоб‌ ‌бути‌ ‌конкурентно‌ ‌спроможними,‌ ‌-‌ ‌він‌ ‌відходить ‌на‌ ‌крок назад,‌‌ ‌-‌ ‌Розумієш,‌ ‌бубочко?‌ ‌–‌ ‌підморгує він мені‌ ‌і‌ ‌знову‌ ‌приймається‌ ‌до‌ створення макіяжу.‌ ‌–‌ ‌А‌ ‌знаєш,‌ ‌що‌ ‌ми‌ ‌зробимо?‌ ‌–‌ ‌Антон‌ ‌прищурює‌ ‌очі,‌ ‌ніби‌ ‌йому‌ ‌спадає ‌на‌ ‌думку‌ грандіозна ‌ідея.‌ ‌

-‌ ‌Що?‌ ‌–‌ ‌‌сидячи ‌з‌ ‌закинутою‌ ‌назад‌ ‌головою,‌ ‌я злегка‌ ‌розплющую‌ ‌очі.‌ ‌Що іще? Мені вже страшно.

-‌ ‌Експеримент!‌ ‌–‌ ‌він‌ ‌загадково‌ ‌посміхається мені.‌ ‌–‌ ‌Я‌ ‌зроблю‌ ‌тобі‌ ‌супер-пупер-сексі-шмексі‌ ‌макіяж,‌ ‌але‌ ‌тобі‌ ‌можна‌ ‌буде‌ ‌на‌ ‌нього‌ ‌глянути‌ ‌лише‌ ‌після‌ ‌того,‌ ‌як‌ ‌тебе‌ ‌побачать‌ ‌всі‌ ‌в‌ ‌ресторані.‌ ‌Крута‌ ‌ідея, правда? Я знаю,‌ ‌–‌ ‌не‌ ‌дочекавшись моєї‌ ‌згоди‌ ‌‌каже ‌він і‌ бере‌ ‌кісточку,‌ ‌тіні‌ ‌та‌ ‌нахиляється‌ ‌наді мною.‌ ‌–‌ ‌Антоніо‌ ‌зробить‌ ‌все‌ ‌в‌ ‌найкращому‌ ‌стилі,‌ ‌–‌ ‌несподівано кричить він ‌прямісінько‌ ‌мені ‌на‌ ‌вухо.‌ ‌