Епілог

Яскраве сонце будить мене променями, що впевнено проникають в спальню через великі вікна. Я‌ ‌потягуюсь.‌ ‌П’янкий‌ ‌аромат‌ ‌троянд‌ ‌вдаряє‌ ‌мені‌ ‌в‌ ‌голову, я‌ ‌піднімаюся‌ ‌на‌ ‌ліктях‌ ‌і‌ ‌замираю.‌ ‌Безліч‌ ‌букетів‌ ‌троянд‌ в вазах в хаотичному порядку розставлені ‌по‌ ‌всій‌ ‌кімнаті: на‌ ‌журнальному‌ ‌столі рожеві,‌ навколо ліжка червоні, білі на тумбочці, блакитні на комоді.

Підлога‌ ‌всипана‌ ‌рожевими‌ ‌пелюстками.‌ ‌Що‌ ‌це,‌ ‌рай?‌ ‌

Я‌ ‌накидаю халат на плечі, виходжу‌ ‌на‌ ‌терасу.‌ ‌Чую сміх Павлуши. Підходжу до перил, сильніше вкутуюсь в халат.

Юра грає з Павліком і Спокоєм. Вони грають в наздоганялки, забавляються під тонкими прохолодними струменями води орошійної системи газону.

- Мама! Мама! – Павлуша махає мені руками, його світлі волоси розвіюються від вітру. – Йди до нас.

Я обпираюся об перила. Мене пробирає холодне тремтіння. А‌ ‌що‌ ‌було‌ ‌б‌ ‌як‌ ‌би‌ ‌я‌ тоді ‌не‌ ‌повірила?‌ 

‌У‌ ‌мене‌ ‌б‌ ‌зараз‌ ‌не‌ ‌було‌ ‌б‌ ‌сім’ї.‌ ‌Я‌ ‌б‌‌ ‌віддала‌ ‌всі сили ‌роботі‌ ‌й‌ ‌навчанню.‌ ‌‌Я б і досі думала, що так‌ ‌легше‌ ‌–‌ ‌не‌ ‌вірити‌ ‌і‌ ‌не‌ ‌надіятись…

Наврядчи‌ ‌я‌ ‌колись‌ ‌стану‌ ‌занадто‌ ‌віруючою‌ ‌людиною,‌ ‌дотримуватимуся‌ ‌кожного‌ ‌посту,‌ ‌ходитиму‌ ‌на‌ ‌недільню‌ ‌службу,‌ але‌ ‌я‌ ‌ніколи‌ ‌не‌ припиню ‌дякувати‌ ‌Господу за подаровану любов, за кохану людину. За самого прекрасного чоловіка, який не дозволив розчаруватися в коханні і не дивлячись на холод, що віяв від мого розбитого серця, не побоявся вколотися, мав сили ‌його зібрати і повернув мене до життя, зробив все, щоб я відродилася і розквітла від його кохання з новою силою.

Життя не просте. Більше того – в ньому немає справедливості, але не варто переставати бути відкритою, щирою людиною через поганих людей, які зустрічаються на довгому життєвому шляху.

Вір та знай, що і твій запізнілий подарунок долі кардинально змінить твоє життя.