Глава 24

Він теж зупинився і повернувся до неї обличчям.

– Там мій дідусь, – прошепотів він, – він уже десять років в інвалідному візку і не виходить з кімнати останні три роки. Він дуже замкнутий і не любить відвідувачів.

Діана торкнулася його долоні.

– Ти не хочеш нас познайомити? – запитала вона тихо.

Алан здивовано підняв брови та втупився на неї.

– Ти хочеш познайомитися з моїм дідусем? – запитав він.

– Ну, ти ж хочеш, щоб в нас були міцні відносини? – посміхнулася вона. – Значить, варто знайомитися з усією твоєю ріднею.

Він кивнув і вимовив:

– Після сніданку підемо знайомиться, – обійняв її за плечі та повів до їдальні.

За столом вже сиділи дорослі й спокійно снідали.

– Доброго ранку, – привіталася Діана, – приємного апетиту всім!

– А де це мої брати? – запитав Алан, підсовуючи Діані стілець. – Щось не бачу радості від нашої з ними зустрічі?

– Так вони ж повернулися під ранок, – пробурмотіла тітка Керол, – їх і вибухом не піднімеш раніше обіду.

Він примостився поряд і, глянувши на Діану, запитав:

– Що будеш їсти, сонце?

Діана шумно проковтнула і обвела поглядом страви. Зітхнула і простягнула руку до млинців з беконом. Алан швидко вихопив тарілку і поклав їй три млинці. Рука дівчини так і застигла в повітрі. Діана помітила, як всі з цікавістю спостерігали за ними.

– Я і сама можу впоратися, любий! – прошепотіла вона. – Мені не потрібна нянька!

– Їж і не сперечається, – буркнув він, поклавши собі в тарілку телятину з чорносливом. Діана невдоволено глянула в його бік, але він взявся за їжу, не звертаючи на неї ніякої уваги. Алан поглинав їжу з завидним апетитом, а дівчина копирсалася в тарілці з млинцями, намагаючись змусити себе поїсти.

– Сьогодні у нас репетиція вінчання в церкві о другій годині дня, – сказала Елісон, – а до цього потрібно ще прикрасити дворик за будинком, де буде проходити церемонія.

– Мам, ну піднімемо всю молодь і почнемо прикрашати, – сказав Алан, – нас он скільки!

– Люку, сьогодні о дванадцятій потрібно ще зустріти маму, – мовила Елісон до свого брата. Містер Робертсон високий, худорлявий чоловік років п'ятдесяти, з залисиною на голові, але розкішними вусами на ще моложавому обличчі, пережовуючи їжу, мовчки кивнув.

– Ми заберемо Елісон, – мовила його дружина Джені, простодушна, невисока товстуха, з короткими рудим волоссям і пишним бюстом.

– Бабуся Джулія у мене дуже хороша, – прошепотів Алан, нахилившись до Діани, – вона тобі сподобається.

Діана посміхнулася, але побачивши, що Алан знову насипає в її тарілку салат «Цезар», скривилася.

– Відгодовуєш? – з іронією запитав дядько Стів, молодший брат Джеймса Стенуїка.

– З нею по-іншому не можна, – буркнув Алан.

– Тобі б теж слід було краще піклуватися про дружину, може тоді й не розлучилися, – пробурмотів Джеймс, батько Алана. – А ти все думав, що ти – центр Всесвіту!

– Знайду іншу, – огризнувся Стів, темноволосий молодий чоловік, років тридцяти, з темними очима та міцною статурою. – Он у мене дорослі племінники, познайомлять дядька з молодою красунею.

– Дуже потрібен ти молодим дівчатам, – розреготалася тітка Керол, – ти для них уже застарий, братику!

Діана щиро посміхнулася, спостерігаючи за словесною перепалкою.

– Он у братика Джейсона дружина теж набагато молодша за нього і живуть душа в душу, вже скільки років, – виправдовувався Стів, – Джейсоне, за тебе Валері на скільки молодша?

– На десять років, Стіве, – відповіла Валері за чоловіка, – але Джейсон дуже серйозний чоловік, а ти ж дуже вітряний! Він прекрасний сім'янин, а ти? Ліза ж красуня, що ще тобі потрібно було для щастя?     

В їдальню спустилася Джил і Келлі, дочка Люка і Джені Робертсонів.

– Доброго ранку, рідня! – мовила Джил. – О, як смачно пахне! Їсти хочу жахливо!

Вона обняла Діану і поцілувала в щоку.

– Привіт, красуня! – шепнула Джил. – Ми вчора відмінно погуляли. Шкода, що вас не було!

Келлі сіла до столу і налила собі кави.

– Нам сьогодні ще дворик за будинком прикрашати, дівчатка, – нагадав Алан, – тому швиденько снідаємо і за роботу!

Джил аж фиркнула.

– Боже, який зразковий синочок?

– Будеш багато говорити, підеш працювати голодною, – блиснув очима Алан, – доїдайте, а я піду будити братів.

У дверях він пропустив Клер, сестру Ділана.

– Ти братів з собою не прихопила? – запитав він.

– Їх розбудиш...

– Я розбуджу, – впевнено промовив Алан і зник.

Клер Скотт граціозно сіла на стілець і взяла склянку гранатового соку.

– Дядечко Стів, а ви ночували вдома? – запитала вона, а в очах заграли пустотливі бісики.

Він підкотив очі.

– А де йому ночувати? – запитав здивовано Джеймс.

– А він вчора познайомився з вісімнадцятирічною дівчиною і так витанцьовував з нею, що ми, грішним ділом подумали, що дядечко закохався.

– Тебе в партизани не візьмуть, – пирхнув Стів, – завжди все розпатякаєш!

– О! Так ти у нас в молодість вдарився? – зареготав Джейсон Стенуїк. – Ну-ну!