III

Вперше Злата прийшла завчасно – матч ще навіть не розпочався. Вона почула, як її загукали дівчата із курсу, показуючи на вільне місце в їхній юрбі.

– Це правда, що тобі вдалося влаштувалася працювати у рекламну сферу? – запитала одна із дівчат. – Кажуть, без освіти це не так просто.

– Мене взяли практикуватися до агенції «Дизайн», бо їм сподобалося моє портфоліо. А ще сказали: «Ви, Злато, створені задля того, аби щось навіювати людям», – гордовито розповідала Злата, бо безмірно тішилася такому вдалому початку кар’єри.

– Вау! А запитаєш у них, чи ще не залишилося вільних місць для твоїх подруг?

Та увагу Злати тепер вже привернув шалені крики глядачів, які почали зустрічати команди. Дівчина одразу нагострила погляд, щоб знайти свого хлопця.

В центрі ігрового простору суддя підкинув м’яч над двома гравцями суперницьких команд, одним із яких мав бути Владислав. Та натомість його замінив якийсь здоровило із горою м’язів, які дивилися надто кумедно через те, що він мав малу голову. Злата подумала про те, що з налаштуванням свого віртуального образу парубок перестарався. Та вона не зрозуміла, куди ж подівся її Влад.

– Ти куди зібралася? – запитали дівчата.

Але майбутня дизайнерка, ігноруючи подруг, побігла ближче до поля, де за грою нервово спостерігав тренер.

– Чому Владислав сьогодні не грає?! – без привітань різко запитала вона.

– Хотів би я знати, – невдоволено буркнув стрункий дядечко.

– То де він зараз? У роздягальній?

– Владислав сьогодні не з’являвся, – відсторонено відказав. – Якщо знайдеш його, то перекажи люте вітання. Сподіваюся, він зможе пояснити такий вибрик.

Хоча Злата до ночі планувала готуватися до іспитів, але ввечері таки пішла до віртуального будинку свого хлопця. Та вдома його також не було. Збентежена дівчина більше не мала сумнівів щодо його місцеперебування: Владислав повернувся до реального світу, навіть не попрощавшись.

– То йди до біса! – через образу крикнула вона до зачинених дверей.

А повертаючись додому, згадала, що сьогодні ще навіть нічого не їла і не приймала життєво необхідний вітамінний комплекс, тому мусила тимчасово від’єднатися.

Опинившись в реальній оселі, майбутня дизайнерка ліниво пішла до кухні. В усіх інших кімнатах було охайно і чисто, а отже, матір нещодавно зробила прибирання. Похарчувавшись, дівчина сердито взялася за ганчірку і почала наводити лад у власній кімнаті. Вона знала, що це потрібно було робити хоч іноді, бо справжнє тіло вдихало повітря цього світу, не дивлячись на те, де знаходилася свідомість.

 Протираючи велике дзеркало, дівчина заціпеніла. Вона так давно не дивилася на справжнє відображення, що вже й не пам’ятала, якою була раніше. Та останній раз, здається, вигляд був кращим. Тепер же немите волосся спадало на худорляві плечі, обличчя було блідим, ребра і ключиці помітно випинались, а тіло виглядало висохлим, що могло стати причиною того, що іноді Злата забувала приймати вітаміни. Від такого вигляду дівчина жахнулася і швидко повернулася до віртуального світу, кинувши ганчірку на підлогу. Тепер вона вже глянула у дзеркало в покращеному світі та побачила зовсім другу людину: фігурну, гарну, звабливу.

Після таких порівнянь було важко сконцентруватися на підготовці до іспиту. Її думки постійно поверталися до справжньої зовнішності, прокручуючи той жалюгідний вигляд.

 Коли матір, яка у віртуальності виглядала лише на декілька років дорослішою, повернулася додому, то дівчина запитала у неї:

– А правда, що раніше люди жили вдвічі довше?

– Правда, – абсолютно впевнено почула у відповідь.

– Але життя у реальності було набагато важчим, чи не так?

– Можливо.

Однозначної відповіді допитлива Злата не отримала, бо її мати сама не дуже в цьому розумілася. Та скільки не намагалася викинути з голови останню розмову із Владиславом і свою зовнішність, ніяк не вдавалося це зробити. Ні зустріч із друзями, ні гра у теніс, ні сконцентрованість на роботі – нічого не допомагало перемкнутися. А для ідеальності цього світу якраз такої функції не вистачало.