IV

Злата від’єдналася знову. Прийнявши холодний душ, дівчина привела себе до ладу, після чого вийшла надвір. Реальний двір! Вона йшла безлюдною вулицею і намагалася уявити, як все тут було влаштовано століття тому. Більшість будинків стояли порожніми, немов у них ніхто ніколи не жив.  

Холодний вітер підіймав із бруківки сміття. Він залізав під шкіру, що було зі Златою вперше (у віртуальному світі завжди була гарна погода), але, трясучись від холоду, майбутня дизайнерка продовжувала крокувати містом. І єдине, що виглядало більш-менш сучасно і привертало увагу – це були величезні яскраві стенди, які благали повернутися до реального світу. Очевидно, їх встановлювали ті люди, які постійно перебували у реальності.

Злата подумала про те, що одним із них міг стати її Владислав, тому пішла за вказаною на стенді адресою. А поки блукала містом у пошуках, вперше в житті відчула втому в ногах. Її тіло швидко втомилося, але тепер вона відчувала потребу дізнатися більше про цей світ. А коли вже зовсім забракло сил, то натрапила на будівлю, табличка якої вказувала на потрібну адресу.

Увійшовши в приміщення, Злата роздивилася довжелезний коридор із безліччю кабінетів.

– Агов! Є хтось? – насторожено запитала вона.

Відповіді не було, але звідкись почувся якесь тупотіння. В приміщенні точно хтось був. Злата знайшла древі, за якими линули людські голоси. Їх було багато і вони щось жваво обговорювали. Це змусило дівчину ледь штовхнути важкі двері, щоб роздивитися у щілину, що ж там відбувалося. А коли вона це зробила, то побачила величезну кімнату, оснащену комп’ютерами й величезною дошкою, а посередині гурт незнайомців, які активно вели бесіду.

– Я більше не зможу під’єднатися, бо мене розсекретили! – голосно повідомив чоловічий голос.

– Якщо ми все добре продумаємо, то більше й не потрібно буде.

– Минулого разу ми теж були впевнені, що все врахували. І що? Декількох довічно заблокували. Пам’ятаєте? Отже, варто роздивитися інші варіанти, бо цього разу не можна схибити.

– Відео майже готове. Наступної зустрічі ви зможете його побачити.

– Ти ж обіцяв сьогодні, – нагадав суворий голос.

– Пробачте, але йому чогось не вистачає. Ще трохи обміркую, як його вдосконалити, бо це ж має бути активний заклик. Зізнаюсь, я в цьому нульовий.

– Владе, знайди нам менеджера з реклами або хоч когось, хто в цьому трохи розуміється, – знову прозвучав цей суворий голос.

У цей момент Злата збільшила щілину і впізнала серед людей свого хлопця, який нічим не відрізнявся від свого віртуального образу, окрім того, що був худорлявішим. Їй захотілося підбігти до нього, але ж він міг її не впізнати.

– Де ж я знайду цього менеджера? – запитав Владислав.

– У віртуальній реальності. Не гальмуй!

– Оце задачка! Хто живе у віртуальному світі – схиблений на ньому. Самі ж знаєте. Я вже намагався заговорити на цю тему з деким, але це було марно. Ті люди заручники!

Злата подумала, що він говорив про неї, тому пожалкувала, що не вислухала свого хлопця. Також вирішила, що наступного разу поводитиметься менш категорично.

– Приведи сюди хоч декількох осіб, а ми вже спробуємо із ними домовитися.

– Добре. Щось вигадаю, – пообіцяв Влад.

На цьому розмова закінчилася, тому декілька людей попрямували до дверей, що змусило Злату втекти так швидко, наче фізичної втоми й не було. Вона стривожено повернулася додому і зручно вмостилася у кріслі, поринувши до віртуальності.