V

Час йшов, але Владислав так і не приходив до неї, хоча Злата сподівалася на зустріч. А під час чергової гри в теніс одна з однокурсниць Злати несподівано запитала:

– А ти що, розійшлася зі своїм баскетболістом?

– З чого ти взяла?

– Після того як звільнюся, Владислав запропонував зустрітися.

– А ти що?

–  Погодилася, звичайно. То між вами… все скінчено? 

Злата задумалась.

– Виходить, що так.

А тоді, дратуючись, розпочала наступну партію у теніс.

Після тренування дівчина прослідкувала за Владом і його напарницею, які пішли до парку. І як не було образливо Златці, бо ще зовсім нещодавно вона тут із ним гуляла, але бідолашна, зціпивши зуби, дочекалася, коли ці двоє попрощаються. Тоді ж підійшла до Владислава, демонстративно сівши поряд.

– Злато?! Що ти тут робиш? – здивовано запитав парубок.

– Спостерігаю твою зраду, – відповіла їдким голосом.

– Припини. У мене почуття до тебе, ти ж знаєш. А від неї мені потрібна була допомога.

 Влад спробував обійняти свою дівчину за плечі, але вона різко скинула його руку.

– Ти ж міг до мене звернутися!

– Дякую, але ти одного разу вже обізвала мене божевільним. Я був впевненим, що цього разу нічого не зміниться, бо мені потрібна допомога в реальному світі.

– То ти вирішив ігнорувати мене, а сам таємно ходиш на зустрічі з моїми однокурсницями? 

– Це для справи. Та якби ти погодилася зустрітися зі мною поза віртуальним Всесвітом, то мені б не довелося шукати фахівця з реклами. Ти могла б мені допомогти, бо давно вивчаєш психологію впливу. Така людина мені й потрібна, а з всіх кого знаю – це ти та декілька твоїх знайомих. 

Злата згадала ту розмову, яку почула крізь щілину у дверях. Вона знала, що Влад не бреше, але все ще ображалася на те, що той в першу чергу не прийшов до неї.

– Певно, я дарма обізвала тебе божевільним, але зустрічатися в реальному світі не стану. Тепер нехай тобі хтось інший допомагає!

У цю мить парубок гостро відчув свою провину.

– Златко, це не було побачення, якщо ти так подумала. Я б не вчинив так з тобою. Пробач мені, що так швидко скинув тебе із рахунку. Варто було ще раз тобі усе пояснити.

– Краще скажи: для чого тобі людина, яка знається на психології впливу? – вже м’якшим голос запитала Злата, забувши все, що планувала сказати Владиславу напередодні, аби він забув про реальний світ.

– Я шукаю помічника для створення відео, який зможе переконати людей повернутися до реальності.

– Це неможливо.

– Повір, ми маємо суттєві аргументи. От тільки не знаємо, як ними вправно скористатися.

– Хто – «ми»? – поцікавилася прихильниця психології.

– Захисники реальності. Прошу, зустріньмось у справжньому світі. Ти все одразу зрозумієш. Кого б я не прохав про допомогу, всі відмовляють. Невже ти теж не зрозумієш мене?

Златі кортіло зарадити своєму хлопцю, але вона все ще не була впевнена у тому, що варто було боротися проти віртуальності. Її завжди влаштовувало саме таке життя, тому тепер вона опинилася перед важким вибором. А ще дівчина боялася показати світу свій справжній вигляд. Як же вона могла втрати кращу версію себе й стати тим жалюгідним тілом із дзеркала?

– Мені ще варто обдумати все… –  вдумливо пояснила вона.