VIII

Коли настав вирішальний день, Злата нервово попивала м’ятний чай у штаб-квартирі, очікуючи на Владислава. Через іспит їй довелося пропустити ранкове зібрання захисників, де всі переглядали готове відео та обговорювали подальші дії. Коли ж Влад з’явився, Злата залишила легкий поцілунок на щоці та застигла в очікуванні новин.

– То як пройшов іспит? – не за її сценарієм запитав темноволосий спортсмен.

– До біса цей іспит! Відео вже готове?

Влад стурбовано глянув на свою дівчину і повернувся до свого питання:

– Ти майже не готувалася. Невже не здала?

– Та здала, хоч і на низький бал. Але хіба це зараз суттєво?

– Звичайно! Останнім часом я так захопився нашою місією, що тренер із баскетболу перестав мене сприймати, – сумно пояснив юнак.

Злата обійняла Владислава  і запропонувала свій чай.

– Це прикро, але він не зможе сердитися вічність, тож не хвилюйся. А поки пропоную сконцентруватися на поверненні людей.

– А ти змінилася, Златко. Та маєш рацію: не варто відволікатися. Тим паче відео вже схвалено захисниками реальності інших міст, тому буде запущено найближчим часом.

– А Северин знайшов спосіб вимкнути віртуальність?

– Серед захисників реальності інших міст є робітник із корпорації Віртуальності, але ніяких гарантій він дати не може. Це зробити не так легко. Сподіватимемося на краще.

– То коли все розпочнеться?

Владислав глянув на годинник, затамував подих, а тоді впевнено відказав:

– Зараз!

Не встигла Злата й слова промовити, як Владислав одягнув на неї окуляри віртуальної реальності та наказав увійти в систему. Дівчина зробила так, як він сказав і опинилася на одній із вулиць віртуального міста. А через декілька секунд з’явився й сам Владислав.

– І що? – тільки й встигла запитати майбутня дизайнерка.

А далі віртуальний Всесвіт почав змінювати відтінки кольорів.

– Це наші хакери запускають відео, – пояснив парубок.

Наступної миті його слова підтвердилися величезними екранами, які з’явилися всюди. Перелякані перехожі одразу зупинилися, забувши про свої справи. А тоді відео почало голосно транслюватися.

Паралельно із цим майже одразу по всьому віртуальному Всесвіті почала лунати гучна сирена. Всі будівлі та статуї замиготіли червоним кольором.

– Кіберполіція, – здогадалася Златка.

Та сирена не заважала трансляції відеозаклику, який розповідав про сучасне жалюгідне становище у світі та майбутні наслідки, які закінчаться кінцем всього живого. Злата ще раз боляче пропустила крізь себе жахливі картини майбутнього, але не встигла трансляція закінчитися, як антивірус вимкнув відео.

– Дідько! – голосно гукнув Владислав, а тоді одразу від’єднався.

Злата оглянула обличчя стривожених людей, а тоді також від’єдналася слідом.

Вже через хвилину захисники зібралися у центральній залі.

– Северине, все пішло проти плану, – повідомив Владислав. – Відеозаписи вимкнулися – варто перезапустити трансляцію.

Найдоросліший захисник погладив борідку та суворо відказав:

– Нас заблокувала система. Боюся, що це вже неможливо.

Телефон край стола почав вібрувати, що змусило Северина підійняти слухавку. Йому сказали всього одне речення, після чого той збив виклик.

– Вони всі тут! – несподівано він пояснив. – Людей повернули до реальності, тимчасово вимкнувши систему.

– Але вони ж навіть не додивилися до кінця той відеозапис, то який сенс? А на довго вони тут? – хтось запитав із юрби хакерів.

– Під’єднайте усі мікрофони! – наказав Северин. – Нас має бути чутно із кожного пристрою у місті. Вельмишановні хакери, чого чекаєте?!

Усі заметушилися.

– А ти, Злато, писала цей текст, тому мусиш його озвучити.

– Я? – збентежено перепитала дівчина.

–  Введіть на екран текст! Налаштуйте під неї мікрофони! – продовжив віддавати накази Северин, а коли все було налаштовано, то замовк.

– Згадай, що тебе змусило приєднатися до нас, – прошепотів Владислав.

Злата машинально почала читати текст відповідним голосом. Її чули жителі не тільки рідного міста, а й далеко поза межами. Дівчина все голосніше складала слова у речення, хоча й не розуміла до кінця, як багато зараз залежало від неї. А коли прийшло розуміння масштабності – замовкла.

– Ти ж не дочитала декілька речень, – прошепотів Владислав.

Северин та інші захисники спантеличено глянули на Злату. Хтось із хакерів забажав дочитати текст самостійно, але Северин не дозволив.

– А тепер підійдіть до дзеркала! – закомандувала Злата у мікрофони, згадуючи себе у той день, коли почала розуміти сутність віртуальності. – У відображенні ви бачите якісь чужорідні тіла, виснажені, жалюгідні, знесилені... Кожному зараз захотілося відвернутися, а дехто навіть спробує повернутися до віртуальності, але ви ж розумієте, що це тіло – ви самі. Це те, що ви із собою зробили, обираючи віртуальний Всесвіт, який не більше, ніж пуста ілюзія. А чого ви варті насправді? Та це ще не найгірше. Гляньте з вікна. В результаті віртуальність таки знищить людство і тільки оце брудне сміття залишиться від нас. А тепер зазирніть у сусідню кімнату, де нескінченно перебувають ваші рідні. Впевнена, далі ви зрозумієте без слів…

Згодом Северин разом з іншими захисниками спостерігали з вікна штаб-квартири, як з осель почали виходити змарнілі людські тіла. Вони спантеличено оглядали усе навколо. І в їхніх поглядах читалося розчарування.

– Віртуальний Всесвіт знову доступний, – повідомив один із хакерів.

Злата нервово заскреготіла зубами та голосно мовила наостанок:

– А далі вибір за вами…