2.

- Може, музики для настрою? - Богдан включив радіо, і я підняв голову і відкрив очі. Здається, я на якийсь час заснув. Ігор теж зняв навушники, змірявши сонним поглядом Богдана, після чого знову занурився в царство Морфея. Я хотів наслідувати його приклад, але Ася не дала мені цього зробити.

- Ще пару годинок, і ми в Карпатах! - весело проспівала вона, і мій друг підхопив її слова.

Тим часом я намагався згадати моменти зі свого сну. Все було так реально, ніби відбувалося зі мною в реальному житті. Мені снилося, ніби я знаходився десь в лісі: густому, величезному, де були високі дерева і невідомі рослини, росли якісь різнокольорові квіти. Хтось пройшов повз мене, і я оглянувся. Поруч стояв літній чоловік, з довгою білою бородою, небесно-блакитними очима і приємною посмішкою на обличчі. На ньому була старий одяг, на голові капелюх, зроблений з соломи і листя, а в руці посох. Він поманив мене пальцем, і я підійшов до нього ближче, не відчуваючи ніякого страху, хіба що цікавість. Дідусь нахилився до мене і щось прошепотів, але замість слів я почув тільки шелест листя. Я в подиві подивився на нього, але той тільки кивнув і, залишивши мене одного, попрямував кудись в глибини лісу.

Після того, як старий зник, я спантеличено зупинився, а потім глянув на руку, і побачив, як в моїй долоні виявився квітка. Один з тих, які росли в дивному лісі ...

- Ну ж, Тоні, Ігор, годі спати, пригоди чекають! Де настрій, де радість?

Зрозумівши, що іншу частину сну мені не вдасться згадати, я сів зручніше і показав Богдану великий палець, як знак, що тепер я теж готовий до дорожніх веселощів.

- Антон вже не тільки тілом, а й подумки з нами, - голосно констатував факт Богдан, після чого подивився на сусіда праворуч. - Як там наш мовчазний гід?

- Я радію, хіба не видно? - відповів Ігор, і позіхнув, широко відкривши рот, і мені стало смішно від цієї картини.

- Ось що значить, коли людина в десятий раз їздить в Карпати, - похитав головою Богдан. - Ніякого захоплення, ніби на роботу їздиш так кожен день.

- Ну, зате я знаю правильну дорогу.

- Один мій знайомий теж так говорив, і знаєш, що? Ми намотували так кілька кіл, поки не знайшли правильну стежку.

- Але ж це тоді був ти!

Ми всі засміялися, і після цього почали згадувати різні моменти зі студентського життя.

*

Так і пролетіли кілька годин, ми проїхали Івано-Франківськ, Надвірну і ще кілька селищ, і доїхали майже до Яремче, після чого згорнули з центральної дороги в бік під командуванням Ігоря. З його слів, потрібно було їхати прямо, потім вгору по якійсь дорозі, яка вела прямісінько в гори.

Поки ми добиралися до місця призначення, кожен з нас розглядав тутешню красу через вікно. Так як я вперше подорожую в Карпати, я насолоджувався цією поїздкою, і відчував прилив якоїсь енергії, якого у мене давно не було.

Машина виїхала вгору, і через кам'янисті дороги її трохи хитало з боку в бік, але для нас це було свого роду атракціоном (крім Богдана, який переживав за машину більше, ніж будь-коли).

- Ми правильно їдемо? - поцікавився наш водій, і Ігор кивнув.

- Авжеж.

Їхали ми ще приблизно пів години. Починало здаватися, що ми трохи звернули з правильного шляху, і ця здогадка спала на думку не лише мені.

- Мені здається, що ми їдемо не туди, куди треба, - сказала Ася.

- Не переживай, красуне, наш друг знає, куди тримати курс, - відповів Богдан, глянувши на Ігоря. Той насупився, і озирнувся.

- А давайте запитаємо у тієї дівчини, - Ася вказала пальцем в сторону, і ми все повернули голови в бік лісу. Наша машина зупинилася.

На світлій галявині стояла дівчина в білому платті, на голові у неї був солом'яний капелюх. Вона стояла біля дерева і тяглася руками до гілок дерев. Я придивився, і зауважив, як на гілку спустилася білка. Незнайомка стала навшпиньки, і розкрила праву долоню. В руці, швидше за все, були горіхи, тому що тварина швидко схопила ласощі і почала їх поїдати.

- Нічого собі, - сказав Богдан, разом з нами спостерігаючи за тим, як білка почала їсти з рук дівчини.

- Вона мені трохи дивна, - висловив свою думку Ігор, і я глянув на нього.

- Чому ти так вирішив?

- Подивіться на її ноги. Вона ж боса.

І справді, вона дійсно була без взуття. Хоча можливо вона зняла і залишила десь свої туфлі поруч, адже було літо і жарко.

- Не думаю, що це ознака дивацтва, - сказала Ася, кинувши незадоволений погляд на Ігоря. - Ходить собі дівчина босоніж по траві, що тут такого?

- А ще годує білок, бродить одна тут.

- Ой, прям скоює злочин! .. - фиркнула Ася, а я знову подивився на дівчину.

Поки в машині відбувалися суперечки, я вийшов і попрямував до галявини, де стояла незнайомка. З кожним кроком я відчував якесь дивне тяжіння, і це було для мене вперше. Вона продовжувала стояти на місці, повернувшись до мене спиною. Я зробив пару глибоких вдихів і промовив:

- Пробач, не могла б ти підказати ...