Розділ 9

Ада

Паніка змушує чинити різні божевільні речі. У моєму випадку, повним божевіллям було поцілувати Макса, хоча я переконувала і себе, і його, що ніколи цього більше не повториться. Реакція хлопця — це було останнім, про що я могла думати. В той момент, коли поцілувала його, наче опинилася в якісь іншій реальності. Стало чомусь соромно через свій вчинок, але тоді мені здавалося, що це — єдиний вихід. Макс, здається, сприйняв цей поцілунок серйозно, адже я відчула, як його рука лягла на мою талію, притискаючи мене ближче до нього. Він почав цілувати сильніше, вимагаючи поглибити поцілунок, але мені цього зовсім не хотілося. Я досі пам'ятала той неприємний досвід з ним. Зараз, чесно кажучи, було не краще.

— Ада? — почула біля себе здивований дівочий голос.

Нарешті! Нарешті та клята Аліна підійшла до нас. Я різко відірвалася від губ Макса та знервовано засміялася, дивлячись на красиву блондинку. Вона вражено переводила погляд з мене на Макса.

— Привіт, — сказала я. — Навіть не помітила тебе. А ти що тут робиш?

— Проходила повз і зовсім випадково побачила тебе, — трохи розгублено відповіла вона. — Ще сумнівалася, чи це ти насправді.

— Чому сумнівалася? — спитала я, піднявши одну брову.

— Ну, після того, що сталося, ти не заводила стосунків, тому я не очікувала застукати тебе за поцілунками з...

— Це мій хлопець! — Я мило усміхнулася та притулилася до міцних чоловічих грудей. — Макс. Ми нещодавно почали зустрічатися.

— Я рада, — пробурмотіла Аліна, хоча мала вона не зовсім радісний вигляд.

— А це моя родичка, — сказала я до Макса, махнувши рукою в сторону дівчини.

Він нічого не відповів, а лише невдоволено відвів погляд. Я боялася, що він може відштовхнути мене, накричати, чи щось таке. Такого сорому я б точно не пережила.

— А ви... Ви з Артемом уже повернулися з Португалії? — спитала я, глянувши на Аліну.

Мені хотілося звучати максимально байдуже при згадці про свого колишнього.

— Так! Ми приїхали декілька днів тому. Дядько Віктор запросив нас на свій ювілей.

— Знаю. Мама казала мені.

— Це вже наступної суботи. Ви теж прийдете? Думаю, що усі здивуються, коли побачать тебе з хлопцем.

Я трохи розгубилася, бо взагалі не планувати йти на той ювілей, хоча мама і говорила мені про нього.

— Так! — голосно сказала я, силувано усміхнувшись. — Ми прийдемо разом, ясна річ. Мені дуже хочеться познайомити своїх родичів з Максом. Він, до речі, відомий італійський художник.

Аліна здивовано підняла обидві брови, а її погляд зупинився на моєму нібито хлопцеві. Вона почала відверто розглядати його, що тривало занадто довго. Ні, Макс безперечно був привабливим хлопцем, але чомусь я була певна, що вона думала про те, як він взагалі міг зв'язатися зі мною.

— Я вже, мабуть, піду, — сказала вона, відірвавшись від витріщань на Макса. — Приємно було познайомитися.

Я легко штовхнула хлопця в бік, але він ніяк не відреагував. Мені не хотілося, щоб його мовчанка була підозрілою, але все мало саме такий вигляд.

— Бувай! — сказала я до Аліни тим самим підштовхуючи її до того, щоб вона пішла.

Дівчина знову знервовано засміялася, а тоді пройшла повз нас, все ще оглядаючись. Я помітила, що вона витягнула свій телефон і почала комусь телефонувати. Вона могла подзвонити до своєї мами, щоб попліткувати про мене, або ж до Артема, щоб розповісти йому цю неочікувану новину.

Як тільки вона зникла за рогом, Макс не надто обережно відштовхнув мене від себе.

— Ти використала мене! — обурився він.

Я винувато знизала плечима, глянувши на хлопця. Він кинув на мене такий сердитий погляд, що я аж затремтіла. Його очі стали в рази темнішими.

— Я повинна була це зробити, — тихо сказала я.

— Навіщо ти поцілувала мене, Адо? — спитав він та підійшов ближче до мене. — Щоб ця твоя родичка побачила це, так?

— Так. Просто...

— Ніяких просто! Ти нахабно використала мене.

— Як і ти використав мене раніше.

— Це була домовленість. Не можу повірити, що ти могла так вчинити. Я ж подумав... Подумав, що...

— Що я хотіла поцілувати тебе? — припустила я, ледве стримуючись, щоб не засміятися. — Ти ж жартуєш, правда? Я наче говорила тобі, що не планую повторювати поцілунки з тобою.

— Але ти зробила це щойно. І все для чого? Щоб не виглядати так жалюгідно перед своєю родичкою? Але я тебе розчарую, Адо. В моїх очах ти маєш ще більш жалюгідний вигляд. Тільки закомплексована у собі ідіотка могла поцілувати того, хто їй огидний, аби не здаватися невдахою. А ти таки невдаха.

Я часто покліпала, відчуваючи сльози на очах. Не думала, що Макс настільки розізлиться, що почне говорити мені неприємні речі. Раніше він не дозволяв собі такого.

— Іди до біса, Адо! — Макс тикнув на мене вказівним пальцем. — Я більше не хочу мати з тобою нічого спільного. Проведемо цю виставку якнайшвидше, а після цього я поїду звідси. І ми більше ніколи не зустрінемося.

Він різко розвернувся та швидко пішов геть, залишаючи мене стояти під тією галерею. Деякий час я шоковано завмерла на місці, а потім побігла за ним. Чорт! Я ж сказала Аліні, що він мій хлопець, і що ми разом прийдемо на ювілей дядька. Якщо ми не з'явимося, то вона зрозуміє, що я збрехала.

— Максе! — закричала я за його спиною, біжучи за хлопцем. — Макс! Ну, стій же ти! Ти що, образився? Не поводься як підліток!

— Як підліток? — голосно спитав він і зупинився, оглянувшись на мене. — Це ти поводишся як підліток, Адо!

— Добре! — Я глибоко вдихнула, намагаючись внормувати своє дихання. — Так, я використала тебе і поцілувала тільки через те, що помітила Аліну. Це не просто моя родичка, Максе. Аліна — це теперішня дівчина мого колишнього. Ну, тобто, він кинув мене, щоб бути з нею. Я дуже важко переживала це, а вона завжди раділа, що у мене нікого нема. Я так сильно втомилася від цього, що вирішила збрехати, використавши тебе. Вибач, якщо цим вчинком я зачепила твої почуття.

— А ти ще в більше жалюгідній ситуації, аніж я думав, — сказав Макс так, наче виплюнув ці слова. — Як сумно, що мені абсолютно на це байдуже.

Я уважно подивилася на нього, не приховуючи свого хвилювання. Якщо він відмовить мені, то доведеться зізнатися усім, що збрехала. Не витримаю такого сорому. Вони всі сміятимуться наді мною. Особливо ця Аліна та Артем.

— Це всього на один день, — швидко сказала я, намагаючись усміхнутися. — Ми просто прийдемо разом на ювілей мого дядька.

— А що потім? — спитав Макс, примруживши очі. — Яку брехню ти придумаєш після цього? Скажеш, що я кинув тебе заради кар'єри в Італії?

— Я не знаю.

— Не знаєш? Дивно, бо мені здавалося, що у тебе талант вигадувати брехню за дві секунди. Мені це набридло, Адо. Я виконаю свою частину угоди — і на цьому все!

— Тобто?

— Шукай собі іншого хлопця. Удачі в пошуках! Можливо, тут знайдеться ще якийсь ідіот, якого ти поцілуєш. 

Макс пішов геть, а я втомлено опустила руки вниз. Розуміла, що більше нема сенсу бігти за ним. Попри свою творчу натуру, в Макса був складний характер. Він навіть не захотів вислухати мене та зрозуміти. Впевнена, що ми могли б домовитися. Мабуть, у нього таки є той італійський запал, який він так старанно приховував від мене.

Я повернулася до галереї зовсім без настрою, але робота допомогла мені трохи відірватися від думок. Кожного дня я працювала, очікуючи вихідних. Я не знала, що мені робити з тією ситуацією, яка склалася нещодавно біля галереї. Мабуть, я таки справді образила його. У моїй голові не було чіткого плану, як вмовити Макса підіграти мені. Напевно, я таки розуміла точно, що він не погодиться.

Я сиділа на дивані, тримаючи в руках пляшку коли та дивилася якусь дурну передачу по телевізору. Попри те, що я завжди з нетерпінням чекала вихідних, вони всі в мене проходили одноманітно. Моя рука потягнулася до солоних горішків, які я наминала за обидві щоки. Хотілося вити вовком від того, якою нікчемою я почувалася. Макс мав рацію, коли називав мене невдахою. Саме такою я й була. Заради того, щоб звабити його, я на деякий час повернулася до свого нормального стану, але зараз зробила величезні кроки назад.

Від думок мене відірвав телефонний дзвінок. Я закотила очі, коли помітила, що це мама. Мені не дуже хотілося зараз спілкуватися з будь-ким взагалі. Але якби я не відповіла, то мама б точно навідалася до мене. Враховуючи цей бардак у моїй квартирі, то не дуже хотілося візиту матері.

— Привіт, — сказала я, коли прийняла дзвінок.

— Адо, чому ти не телефонуєш до нас? — одразу ж наїхала мама.

— Багато роботи. Готуємося до важливої виставки.

— Ох, це чудово! Але я до тебе дзвоню з іншим питанням.

— Яким? — спитала я та одразу ж напружилася.

— Чому це я від чужих людей взнаю про те, що у тебе є хлопець?

Я важко видихнула і вдарила себе рукою по чолі. Цього ще бракувало!

— Як ти дізналася?

— Вчора випадково зустрілася з Людою, а вона сказала, що Алінка бачила тебе з хлопцем.

Я закотила очі. Звісно ж, тільки Аліна і її матір могли розговорити всім про це.

— Вона говорила, що він якийсь відомий художник, — продовжила мама.

— Так, — тихо пробурмотіла я. — Ми з ним нещодавно познайомилися, тому я й не хотіла поки нікому зізнаватися про наші стосунки.

— Але ж ви разом?

Я замовкла від цього запитання. Мені явно не хотілося опинитися в цій павутині брехні, але вибору теж не було.

— Так! — збрехала я. — Ми разом.

— І коли ти плануєш нас з ним познайомити? — зацікавлено спитала мама. — Завтра чудовий день для цього.

— Боюся, що Макс не захоче. Все і так дуже швидко відбувається. Він навіть відмовився йти зі мною на ювілей дядька.

— Ти жартуєш? Ви повинні прийти разом, Адо! Знаєш, скільки буде запитань від родичів про те, чому ти прийшла без свого хлопця. Вони подумають, що ти збрехала.

Я почала знервовано жувати нижню губу, адже фактично я і матері зараз брешу.

— Я спробую вмовити його.

— Ти повинна це зробити. Я вже втомилася вигороджувати тебе перед усіма. Родичі починають думати, що з тобою щось не так. До того ж там буде Аліна з тим Артемом. І так усі вважають, що ти досі побиваєшся за ним. Доведеш їм, що це не так.

— Добре. Я придумаю щось. Бувай!

Мені не хотілося більше говорити з мамою про це, тому я просто вимкнула дзвінок. Втомлено поклала голову на спинку дивана і подивилася у стелю. Мене вже починало це дратувати. І як тепер вмовити Макса? Він точно не погодиться. Я все ж змусила себе піднятися з дивана та швидко побігла до ванної кімнати. За годину я вже привела себе в порядок та зібралася.

Трохи нервувала, коли їхала до Макса. Він може й прогнати мене. Я б не здивувалася, якби все сталося саме так, але сподівалася, що він таки погодиться хоча б вислухати мене. Дорогою я ще купила велику піцу та дві пляшечки коли. Впевнена, що жоден італієць не зможе втриматися від своєї улюбленої їжі.

Коли автомобіль зупинився біля будинку Макса, я виглянула з вікна. Помітила яскраве світло в тій кімнаті, де він зазвичай малював. Я кинула свій телефон у кишеню пальта, а рукою схопила коробку з піцою та пакет з пляшками напою. Коли підійшла до старих дверей, то легко постукала ногою, бо мої руки були зайняті. Я з очікуванням дивилася в шпари між деревом, намагаючись побачити щось всередині дому. Тут усе було таким старим. Дивно, що Макс живе саме в цьому місці. Я постукала знову і мало не впала на своїх підборах. Якийсь проблиск світла змусив мене вирівнятися. Серце чомусь почало стукати в передчутті зустрічі з Максом. Я натягнула на обличчя усмішку, але вона одразу ж зникла, коли двері відчинилися. Мої очі стали майже вдвічі більшими, і я вражено ахнула, коли побачила перед собою Макса без футболки.