Завтра буде вчора

12

Погодьтеся — це круто — повернутися на десять років у минуле, стати молодшою, привабливішою, енергійнішою, але зберегти життєвий досвід та пам’ять про помилки, яких ти могла допуститися. Звичайно, тепер я уже не буду розтелепою, як раніше, я побудую своє життя таким чином, щоб досягти максимального успіху!

Після тривалої депресії ейфорія — мабуть, досить небезпечна річ. Бо я почувалася як п’яна, хотілося увесь час сміятися, базікати різні дурниці. Кортіло хоч із кимось поділитися тими незвичайними подіями, що зі мною трапились. Але, звісно, мені слід було мовчати, аби не викликати в оточуючих підозри, що я несповна розуму. 

І все ж, мама та сестра помітили мою дивну поведінку. За сніданком Марічка штовхнула мене ліктем у бік:

 — Лінко, чого це ти витріщаєшся в одну точку з таким блаженним виглядом? Невже закохалася в когось?

 — О ні, хай мене Бог береже від такого щастя, — відповіла я. 

 — А чому, доню? У двадцять років вже можна і почати зустрічатися з котримось хлопцем...— мама була в своєму репертуарі. — Бо так, гляди, усіх путящих розберуть!

 — Не хвилюйся, мам, на мою долю хтось та й дістанеться, — безтурботно промовила я,  відкусивши шматочок рум’яного сирника та запиваючи його чаєм. — Куди мені спішити? Мені ще тільки двадцять…

 — Хе, лише вчора ти з трагічним виглядом бубоніла : “Мені уже двадцять, роки летять, а я нічого не встигаю…” — зауважила Марічка.

Я таке говорила? Не пам’ятаю… Ото дурепа!

 — Значить, я передумала. — знизала плечима. 

 — Мамо, я сьогодні йду на вечірку до Вероніки, — Марічка нарешті відчепилася від мене та перевела розмову на іншу тему.  — У неї день народження. 

 — А ти купила їй подарунок?

 — Ще ні, треба сходити щось вибрати…

Вони почали жваво обговорювати, що краще презентувати Вероніці,  у якої, за словами мами, “все є”, а я насторожилася. Як я могла забути! Це ж на цій вечірці ми з Юрою повинні вперше зустрітися… В принципі, я можу просто не відреагувати на його залицяння, пригадавши у слушну хвилину всі ті неприємності, які він мені принесе у майбутньому. Але — раптом, побачивши його, такого молодого і гарного, я не втримаюся і знову наступлю на ті ж самі граблі, сподіваючись, що зможу змінити його на краще? Ні, я ж твердо вирішила — з Юрою покінчено! Хоча мені страшенно хотілося знову побачити той оберемок троянд і його усмішку. Я зрозуміла, що скучила за ним, мені так його не вистачає…

Настрій відразу зіпсувався. Я встала з-за столу, подякувала й пішла до своєї кімнати. Ввімкнула телевізор. Так дивно було переглядати новини десятирічної давності, мимоволі ловила себе на думці — чому люди не в масках, і стоять так близько один від одного… Потім сказала собі — стоп, коронавірусу ще взагалі не існує в природі! А цікаво, чи можна було б за допомогою тієї програми повернутися в інший проміжок минулого і змінити його так, щоб не було цієї хвороби, яка перепаскудила життя всього людства? Або ж, щоб не почалася друга світова війна, чи не сталася революція 1917 року? Навряд, адже мене ще тоді не було на світі. Це тільки у творах фантастів ми можемо впливати на події, що зовсім нас не стосуються, а насправді існує шанс змінити лише те, що дотичне до нас.

І все ж, це неабиякий прорив у науці — навчитися повертатись у минуле, цікаво, хто відкрив цей спосіб? Мабуть, вчені спеціально запустили таку програму в інтернет, щоб протестувати нову технологію на добровольцях, а я випадково потрапила у їхнє число...

Так, я ніколи не вірила в містику чи якісь паранормальні явища, мені було простіше пояснювати усе, що діється навколо, з наукової точки зору. От і тут я вмить придумала більш-менш вірогідну теорію, яка могла пояснити мою неймовірну подорож на десятиліття назад.

Зрештою, цілком нормальний вибір — інтернет та інші блага цивілізації, без яких я не уявляла своє життя, уже є, війни, кризи та пандемії поки що немає. Але ж усе це  станеться, рано чи пізно. Мабуть, не дуже приємно переживати такі моменти знову, знаючи, до чого призведе та чи інша подія... З другого боку, знаючи, наприклад, про стрибки курсу валют і тому подібне, можна непогано розбагатіти. Шкода тільки, що я в економіці та фінансах ні бум-бум, чистої води гуманітарій. Хоча ще не пізно. Може, мені перевестися на інший курс? Наприклад, на банківську справу чи маркетинг? ІТ було б взагалі круто, тільки я того не потягну… Які ще професії через десять років будуть "на коні"?

Я так задумалася, що навіть не зразу помітила, як до кімнати увійшла сестра.

 — Ліно, підеш зі мною на вечірку? Бо ти все вдома і вдома, треба хоч іноді в люди виходити!

 — Тільки не сьогодні, я погано себе почуваю, — швидко випалила я.

 — Що трапилося? За сніданком ти виглядала цілком здоровою!

 — Не знаю, щось зуб розболівся, — я скривилася і для правдоподібності вхопилась за праву щоку.

 — То випий знеболююче, подумаєш, проблема. А в понеділок сходиш до лікаря.

— У мене ще й живіт болить, критичні дні починаються… Ні, ти вже вибач, але я не маю настрою кудись іти.

— Даремно, — Марічка похитала головою. — А раптом ти на цій вечірці зустрінеш кохання всього свого життя? 

 — Я не вірю в таке, ти ж знаєш…

 — Бо поки що ні в кого не закохувалася. Ти якийсь динозавр, Лінко, їй-Богу… В кого ти така вдалася? Наче в роду усі нормальні…

Так бурмочучи собі під носа, вона вийшла з кімнати і залишила мене у спокої. А мені, щоб підтримати імідж хворої, довелося увесь день пролежати в ліжку. Втім, я від того зовсім не страждала — ввімкнула телевізор, обклалася книгами та журналами і насолоджувалася безділлям. Приємно, коли можна просто розвантажити голову, не тривожитися про завтрашній день, про те, де взяти гроші… Я подумаю про це все потім, коли настане для того час. А поки що я всього лиш юна дівчина-студентка, котра тільки починає жити, і має узяти від кожного дня лише позитив. Адже тільки з роками приходить усвідомлення того, на що ми марнуємо такий дорогоцінний час у юності. На якісь дивні страждання, турботи про свій зовнішній вигляд, що хтось не так поглянув чи сказав не те... Ні, я буду вчитися, дізнаватися щось нове, закладатиму міцний фундамент свого майбутнього благополучного життя… Я не профукаю отак бездарно свої найкращі десять років — тільки для того, щоб вгодити чоловікові, яких насправді навколо, хоч греблю гати. Є й набагато достойніші від Юри!



Мар'яна Доля

Відредаговано: 12.09.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись