+++++

Повітря тут було настільки свіже, що викликав у Преподобної матері Роахім лише одні прекрасні враження. Вже давно вона не відчувала такої легкості та одухотвореності. Холод передгір'я відчутно лоскотав висушену шкіру обличчя, і зникав відразу, при появі сонця через хмар, що швидко бігли по небосхилу. Своїм ніжним теплом світило приємно зігрівало тіло літньої жінки.
Підкоряючись своєму віку, Преподобна все ж таки помітила, що рідко почала радіти подібним дрібницям і дуже рідко посміхатися тому, що оточувало її, зовсім не звертаючи увагу на звичайні і прості речі. Природа цієї планети заспокоювала її своєю природністю та досконалістю. Вона дуже нагадувала її рідну Тетіс, планету, де Роахім виросла і отримала першу посвяту.
Неквапливо йдучи по доріжці алеї у напрямку лавки жінка похилого віку невдоволено скривила рота і стиснула губи. Думки, які вимагали до себе пильної уваги, принесли одне невдоволення. Обміркувати їх було необхідно, але так не хотілося подібним займатися. Зустріч мала відбутися з хвилини на хвилину і звичайно ж, останні хвилини варто було віддати солодкій насолоді умиротворення.
Преподобна мати вже давно розучилася чекати. Тим більше, коли майбутнє рандеву обговорювалося з певним наміром і надуманою таємницею. Чи заслуговував на таку особливу увагу той, хто мав з'явитися і чи мала його інформація ту справжню цінність, яку він їй надавав? Перебіжчиків і зрадників не любили за всіх часів і намагалися позбутися за будь-якої нагоди. Однак, зауважила для себе Роахім, їх послугами користувалися досить широко, і на превеликий жаль, дуже часто. Довіра стає розмінною монетою кожного, хто вирішив правити, де влада стає його метою. І тоді варто змирятися з фактом того, що відбувається…
Кам'яна лава з полірованого грубого каменю виявилася порожньою. Вкрита поглядом за буро-жовтим листям великого чагарника вона знаходилася за поворотом вже зовсім близько, за кілька десятків кроків. Слідів перебування тут когось Роахім не помітила. Доріжка, посипана дрібним гравієм, залишалася незаймано порожньою, не надрукувавши на собі жодного сліду. Навколо лежало рідке опале листя.
Людина майнула неясною тінню ховаючись за високим чагарником, все ще не бажаючи проявляти себе явно. Його тихий шепіт злякав Роахім Урсулу Крондарум:
- Ваша Преподобність…
– «Та будь ти смертний!», – від несподіванки Роахім буквально вигукнула прокляття.
- Вибачте! - голос прийшовши залишався все таким же запобігливо тихим. – Я намагався бути обережнішим. Брати та послушники Отця Інсара дуже зайняті справами храму. Однак, все не так просто, як здається, і дуже важко відлучатися без особливої ​​потреби. Навколо постійно знаходяться вільні очі та вуха.
Обережно розвівши гілки людина зволила зрештою вийти. Простий грубий одяг звичайного ченця підперезався мотузкою, але, як не дивно, ноги прийшовши були взуті в шкіряні сандалії.
Очі літньої жінки уважно оглядали людину. Ним виявився той самий чернець - розпорядник, що проводив її до дверей приймальної Тарадія, і в чиї думки вона ніяк не могла пробитися. Пригадавши те, що сталося, вона мимоволі схрестила пальці в захисній мудрі і підбираючи одяг швидко і шалено пройшла до лави.
- А це ти?!
- Святість, - старий вигнув спину в поклоні.
- Що ти хотів, старий худий? Навіщо тобі знадобилася зустріч із Преподобною Джигьясою? – зневажливо спитала вона.
Людина пройшла слідом за нею, але сісти не зволила, а лише смиренно опустила очі.
- Я прошу лише кілька ваших миттєвостей, щоб вислухали мене.
Роахім намагалася триматися більш зарозуміло зовсім не обдаровуючи чоловіка своїм поглядом. Вистачало й того, що вона приділяла цій зустрічі свій дорогоцінний час та увагу.
Тут же спливла в пам'яті вчорашня розмова із Заїр, яка допомагала їй збиратися до сну. Стара служниця наполегливо просила Преподобну зустрітися з якимсь ченцем, хто міг би допомогти у певному питанні. Про що саме могла йтися, цей хтось не намагався визначати, обмовивши лише, що інформація ставитиметься до Меджлісу та передбачуваних змін. І зовсім не річ, якщо вона стане надбанням вух нижчих, нехай і дуже наближених до вищої джиг'яси. Надавшись порожнім роздумам про раптову новину, Роахім Крондарум лише з півночі провела у благодатному сні. І навіть вийшовши на зустріч, все ще перебувала в сумнівах про її необхідність.
Ким міг виявитися цей божевільний, що зважився на таємну зустріч з Преподобною матір'ю? І що такого важливого він міг наговорити? Чи варто було довіряти і йому і тій інформації, яку він готовий був віддати ось так просто, надавши як милостиню? Покинутий шматок зі столу лукавого, який заведе лише в мережі ловчого, компрометуючи як саму Роахім у Меджлісі, так і весь Орден? Чи звістка, прихованою брехнею своєю навмисно спрямовує в зовсім інший бік у пошуку претендентів на схрещування?
Зараз варто було добиватися лише одного - повної холоднокровності та контролю над власними страхами та почуттями, щоб отримати всю правду.
Монотонна вага від напруги заповнила голову і стала ниючим болем проникати в суглоби рук. Роахім знову здивувалася тією своєю дивною нездатністю пробитися крізь ментальний бар'єр старого ченця. Невже її сила настільки вже вичерпалася?
- Мені б хотілося… - почав було чернець. Але Преподобна мати перебила його.
- Ти – авел?! - Вона владно дивилася на старого.
- Якщо застосовувати до машин і такий термін, то так! - сказав він.
- А Отче знає про це?
- Чіткої відповіді дати неможливо. Але якщо відстежити першооснову, то, швидше за все, немає.
— Добре, — преподобна позиція стала ще більшою, але виявляти її в присутності ущербного автомата вона порахувала нижче за свою гідність. Насолоджуватися можна лише приниженням живого, штучне створення ніяк подібне не оцінить і тим більше не відреагує прикрощами і стражданням. – Тепер я слухаю тебе… І постарайся висловлюватися коротше.
- Йтиметься про Єдине втілене і... - обірвав себе той, хто говорив.
Преподобна підняла брову, не намагаючись видавати ні рухом, ні мімікою свого здивування. Але все ж таки піддалася на такий грубий прийом.
— Продовжуй, — наполягла Роахім чудово розуміючи, що старому відомо про справжню мету поради Сестер Вадія Джігьяса.
- Про те, про що промовчав Отче Інсар.
- Таємним завжди залишається лише те, що знають лише двоє, людина і Всесвітня. Тут, наскільки я розуміють, щось відомо не тільки одній людині.
- Ви дуже прозорливі. І це «щось», цілком усвідомлено, не було озвучено настоятелем, – сказав чернець.
- Про що ти хочеш проінформувати нас? Воно має зв'язок…
- Пряму і безпосередню, - квапливо обірвав Преподобну дідусь. На мить очі Роахім розширилися в гнівному здивуванні:
- Вмирай свій запал, авел!
- Я намагаюся, ваша святість. Але все вимагає для себе часу та уваги, а я намагаюся бути максимально коротким. - Скосивши очима на всі боки, він тихо промовив: - Саме воно вислизає від очей Вашого преподобія.
У погляді жінки похилого віку з'явилася дивна іронія.
- По-твоєму це що ж, час чи ще щось? Говори ясніше, і не затримуй нас!
- Є якесь місце, де очищаються гріх і провина…
Роахім вслухаючись у промову старого, повільно кивнула головою.
- Щось особливе, не згадане настоятелем лише тому, що для багатьох це заборонена територія. Туди мало хто схожий навіть із служителів самого храму.
Преподобна мати зневажливо пирхнула.
- Якщо тебе туди не допускають, то подібне ще не означає, що інші роблять із того таємниці.
- Ви як завжди мудрі, ваша святість. Але тут зовсім інший підхід. Там, проходять епітімію лише обрані… – Старий випростався. - Час вийшов і мені треба йти.
- Стривай! Я тебе не відпускала.
Почуття страху, що давлять, і люті охоплювали Роахім. Розуміння того, що саме вона сама стала причиною власної поразки в цій зустрічі, практично не отримавши необхідних відомостей, а лише показуючи свою зневагу до розумної машини, пригнічували її. Варто визнати, що в ній зараз говорила старість, що буркотить, а не та мудрість з досвідом прожитих років.
- Мені шкода, що я так багато сказав і так мало доніс до вашого слуху.
- Залиш це іншим, - відповіла Преподобна мати. – Про що ти хотів сказати?
Голос Роахім став м'якшим і спокійнішим.
- Лише про те, що Вашій святості так само варто відвідати і Сад сплячих душ... Або хоча б наполягти на такій прогулянці у відпущення гріхів заблудлим душам.