3 глава "Ніяково"

3 глава

Тимур.

Я чув як відкрились двері будинку Лілії, але вирішив все ж поїхати від неї. І зараз їду і розумію, що я зробив, те чого зовсім не треба було робити. А я практично це зробив. Маю на увазі поцілунок. Мені ніяково. Мабуть Лілія відчуває теж саме. Я в цьому не сумніваюсь. У мене таке відчуття наче я повторив ситуацію Олі з її хлопцем. Смішно правда? Мені так.

Не знаю, як завтра проходитиме зміна у кафе. Хоч бери і не приходь. Ні. Я прийду, все-одно хочу побачити Лілію, навіть коли мені буде ніяково. Я мазохіст? Чи ні? Сам не розумію.

Я приїхав додому. Припаркував машину і пішов у свою квартиру. Зайшов в квартиру, зняв з себе верхній одяг і зразу пішов у душ. Поки їхав, змерз. Навіть не знаю чому.

Я стою під душем вже хвилини дві і згадую все, що відбулось між мною та Лілею. Вона сама мені подзвонила, я погодився приїхати, адже хотів її побачити поза роботою. А далі? Далі коли приїхав до неї, побачив її не в робочій формі, а в домашньому одязі. Мені сподобався її домашній образ. Спортивні штани підкреслювали її фігуру, що мені дуже сподобалось і ця сіра накидка також сподобалась. Так і хотілось її обійняти і не випускати з обіймів. Це здається називається одержимістю, чи я щось плутаю? Мені здається, що воно саме так називається.

Я вийшов з душу, одягнув халат. І пішов у кімнату. Мені подзвонила мама. Я сів на диван і взяв слухавку.

- Привіт, мамо. Ти як? — накинувся я з питанням, що вона нічого не встигла сказати. Бо знаю, що вона це питання задасть мені.

- Привіт, синку. У мене все добре. Ось їду додому

- Так рано?

- Я завтра приїжджаю в Україну

- Ем... а чому ти мені це раніше не сказала?

- Вибач, забула. Вся у справах. Якось вилетіло з голови

- Зрозуміло

- А, ти як?

- Я добре. У мене все добре. Сьогодні у мене з’явилась напарниця на практиці

- О, так це добре. Красива?

- Мамо...

- А, що?

- У неї є хлопець, якщо ти про це

- Ясно

- Так ти все-таки про це

- Так, коли у тебе з’явиться дівчина?

- Мамо, а може про це поговоримо не по телефону

- Ну, добре. Приїду поговоримо

- Я ввечері працюю у кафе, якщо приїдеш раніше можеш зайти

- Обов’язково зайду. Тим паче я приїжджаю вдень

- Ну, я буду у лікарні. У тебе є ключі від моєї квартири?

- Я поїду до Саші. Вона зустріне мене в аеропорту

- О, так це добре

- Все я приїхала буду збирати речі.

- Добре, тоді чекаю тебе завтра у кафе

- Так, бувай — мама поклала слухавку

Я поклав телефон на тумбочку. Ліг на диван і закрив очі.

Я не розповів про свою сім’ю. Тому зараз виправлюсь. У мене є мама, яку звати Ангеліна В’ячеславівна, тата у мене немає, чому розповім пізніше. Це для мене болюча тема. Ще у мене є тітка Олександра. Це мамина сестра. У неї є донька, з якою у мене хороші стосунки. Сестру звати Влада і вона на рік молодша мене. Ми у дитинстві разом відпочивали у нашої спільної бабусі. Вона на жаль три роки тому померла.

А зараз розповім про тата. Він для мене був прикладом у всьому. Але на жаль є такі люди, які вбивають інших людей. Простими словами вбивці. Коли мені було дванадцять. Тато мене забрав зі школи, щоб ми йшли зустріли маму. Не пам’ятаю вже куди нам треба було йти. І нам довелось йти маленькими вуличками. І наткнулись на одного чоловіка. Він почав вимагати у тата гроші і все тому подібне. Але тато стояв на своєму і нічого цьому чоловіку давати не збирався. Тоді цей чоловік. Підійшов до тата... простими словами він його зарізав. Коли вони розмовляли. Той вбивця мене не помітив. Після він забрав з гаманця трохи грошей. На диво він не забрав всі гроші. Чому, я до цих пір не розумію. Я ж підбіг до тата. Викликав швидку і почав затискати татову рану, з якої текла кров і не припинялась. Та коли приїхала швидка. Вони зафіксували смерть. Тато помер. Після того я вирішив стати лікарем, щоб лікувати, рятувати людей.

Лілія.

Вечір наступного дня.

День у мене пройшов як в тумані. Весь час думала про вчорашній вечір. Про Тимура, який мене майже поцілував. Зараз я вже прийшла на роботу і переодягаюсь. Тимура у залі та у цій кімнаті ще немає. Цікаво, чому? Він ніколи не запізнюється. І тільки-но я про це подумала як у кімнату зайшов Тимур. Він подивився на мене, а потім відвів від мене погляд. Не сказав ні слова. Пройшов до своєї шафи і почав переодягатись. А я в цей час вже закрила дверцята шафи та вийшла у зал. До стійки баристи вже підійшов якийсь хлопець. Я почала робити йому лате та американо. Коли віддала йому замовлення, побачила, що до мене працювати приєднався Тимур.

Ми мовчали і не дивились один на одного практично цілу зміну. Тимур робив комусь каву. Він подивився на мене.

- Ліліє, подай, будь ласка, цукор... — я взяла пакетики і дала Тимуру — дякую — він посміхнувся, я посміхнулась йому у відповідь. У кафе зайшла якась жінка. Вона підійшла до стійки. І саме до Тимура.

- Привіт, синку — сказала вона пошепки

- Привіт, матусю, щось будеш?

- Зроби лате, будь ласка

- Добре, зараз буде готово — Тимур посміхнувся. Він почав робити лате, а до мене підійшла дівчина з хлопцем. Я їм почала робити мак’ято. А Тимур поставив на стійку лате цій жінці.

- Хочеш посидь тут, а якщо ні сідай у залі

- Я посиджу тут — жінка посміхнулась. На скільки я зрозуміла, це мама Тимура. Я роздивилась жінку коли віддала замовлення парі. Жінка виглядала чудово. Блондинка волосся кучеряве, але зав’язане у хвостик. На обличчі невимушений макіяж чорні вії, ледь помітна рожева помада. І красива посмішка. Вона дивиться на Тимура і посміхається. Тимур в цей час почав робити інше замовлення. І до мене підійшли відвідувачка. Вже знайома мені дівчина. Як завжди замовила лате і взяла круасан з вишневою начинкою. Я їй дала замовлення.