13 глава "Хлопці, ви серйозно?"

13 глава

Лілія.

Я сиджу у кав’ярні з Тимуром. Він дивиться на мене так ніби запам’ятовує. А я просто сиджу і посміхаюсь як дурепа і сама не розумію чому.

Я згадала наше знайомство з Тимуром. “Напередодні зміни мені подзвонила Карина Анатоліївна, наша адміністраторка. І сказала, що у мене буде новий напарник. Ви б знали як я зраділа. Хотілось стрибати від щастя. Бо одна зміна з Софою мене вимотувала морально. Вона працює довше мене на декілька місяців. І їй сказали, щоб вона мені пояснила, що і як працює. З цього моменту і почався жах. Та кидати цю роботу через якусь дурнувату дівчину зовсім не хотілось. І слова адміністраторки “Ліліє, від завтра у тебе буде новий напарник” Напарник? Подумала тоді я. А вона не помилилась, може напарниця? У цьому кафе ніколи ще не працювали хлопці. Дивно, правда?

І ось я прийшла на зміну, зайшла у кімнату і дійсно побачила хлопця з русим волоссям. Він подивився на мене і посміхнувся. А потім зняв свій светр. І я побачила його торс з кубиками. Ем... і це мій напарник? Це питання у мене вертілось тоді у голові. Я теж почала переодягатись, коли зав’язувала фартух. Хлопець підійшов до мене.

- Я так розумію ви моя напарниця?

- Виходить, що так

- Мені казали, що у мене напарницею буде дівчина, але я не думав, що буде така красива і приваблива — перший комплімент, який я від нього почула був саме таким.

- Дякую. А як вас звати?

- Тимур, а вас?

- Лілія

- Ім’я як назва квітки — підмітив Тимур — дуже красиве у вас ім’я

- Дякую — я посміхнулась і подивилась на годинник — нам вже час працювати

- Почекайте, Ліліє

- Так — я подивилась на хлопця

- Давайте перейдемо на “ти” нам же разом ще працювати

- Я не проти — я посміхнулась — тоді пішли працювати

- Так

Ми вийшли у зал. Там вже зібралась черга з відвідувачів.

- Ти ж мені розкажеш що і до чого?

- Звісно, не переживай з приводу цього. Я все тобі поясню

- Це добре

Я тоді помітила, що Тимур всю зміну дивиться на мене і ледь не через кожен крок мене питає правильно він робить щось чи ні. Було приємно, що я когось навчаю. А не повчають мене.”

Ми ще трохи посиділи з Тимуром. Після він провів мене до зупинки, а сам я так зрозуміла пішов додому. Він недалеко звідси живе.

Пройшов тиждень. Понеділок.

Вечір. Пари сьогодні мене вимотали. Спочатку два семінари, а потім ще на додачу залік. Голова йде обертом. Так хочеться додому, впасти на ліжко та заснути. Але ні. Попереду ще робота у кафе. Тимур казав, що у нього повинен бути сьогодні екзамен. Цікаво як він його здав? Він на скільки я знаю добре вчиться. Тим більше сам про це казав. Я прийшла у кафе, Богдан мене сьогодні не зміг завезти, бо пообіцяв своїй сестрі, що відвезе її до гуртожитку. Але він мене повинен забрати. Я зайшла у кімнату, Тимур звісно ж був вже у кімнаті і переодягався. Тільки-но зняв свою футболку.

- Привіт, ти вчасно

- Привіт, я знаю. Сама здивована — я почала переодягатись.

Ми разом вийшли у зал і почали працювати. Зміна пройшла чудово, цілу зміну розмовляли з Тимуром і сміялись, звісно ж не забуваючи про відвідувачів. Тимур мені розповів як пройшов екзамен, те, що він впевнений, що оцінка у нього буде хороша. Адже після того як написав, прочитав книжку ще раз і виявилось правильно все написав. Та яка оцінка у нього буде він ще не знає.

По закінченню зміни ми зайшли у кімнату переодягатись. А мене у залі вже чекає Богдан. Він приїхав за двадцять хвилин до закінчення моєї зміни. Завжди так приїжджає і дивиться, слідкує як я працюю. А я йому завжди роблю американо.

Ми переодягались значно довше, ніж завжди, щось заговорились з Тимуром.

- Ну все, до середи, Лілі

- Так, до середи — сказала я. Ми обійнялись і в цей момент в кімнату заглянув Богдан.

- Ліля, де ти так довго... ходиш?

Тимур випустив мене зі своїх обіймів. Не встигла я нічого сказати як побачила, що Богдан налетів на Тимура. Він його вдарив. Тимур на диво не впав, хоча Богдан його сильно вдарив.

- Ти чого лізеш до моєї дівчини?!

- Богдане, він мене лише обійняв — Богдан подивився на мене.

- Я не у тебе питав!

- Я просто її обійняв та й все — сказав спокійно Тимур — а тобі я бачу треба лікуватись, я як лікар тобі кажу

- Що ти сказав?!

Богдан знову налетів на Тимура. Не розумію я вчинку Богдана. Невже приревнував? Можливо так. Вони почали битися.

- Припиніть! Обидва! Ви серйозно, хлопці?!

Мені вдалось стати між ними. Що один, що другий дивились один на одного як бики на червону тканину.