Завжди любитиму тебе

18 глава "Кінний центр"

18 глава

Декілька днів потому.

Лілія.

Вчора ми з Богданом повернулись з моря. Ух і добре ж ми там відпочили. Набралась сил та енергії на цілий рік. А головне весело провела цей час з коханим.

Ранок.

Мене своїм дзвінком розбудив Богдан.

- Привіт, Ліліє

- Привіт — сказала я сонним голосом

- Ти ще спиш?

- Угу

- Прокидайся, я через півгодини буду у тебе

- Навіщо? Ми ж наче не домовлялись з тобою зустрітись

- Це сюрприз. Коротше чекай мене. Я вже до тебе їду — він поклав слухавку, а я підскочила з ліжка і почала збиратись. Сюрприз? Цікаво який? Не думаю, що мене може щось здивувати. Але побачимо.

Я одяглась у джинсові шорти і у футболу синього кольору. Розчесала волосся і побігла вмиватись. Душ вирішила не приймати. Адже не встигну. Я спустилась на перший поверх. У вітальні сидить бабуся і щось дивиться. Вона мене навіть не помітила. Бо дуже уважно дивиться. Швиденько вмившись, я зробила собі чай. На кухню зайшов Ромчик.

- Доброго ранку — сказав він

- Доброго ранку

- Чого так рано прокинулась?

- Йду гуляти

- З Богданом?

- Мг... а ти чого так рано встав?

- Костя збирає всіх друзів. Поїдемо на кемпінг з Алінкою

- Ну, гарно вам відпочити тоді — я посміхнулась

- Дякую — я подивилась на телефон. Мені прийшло сповіщення. “Я вже біля твого будинку, чекаю на тебе”.

- Ну, все я побігла

Я вийшла з кухні, одягла сандалі і взяла свою сумочку. Вийшла з будинку, а потім і з подвір’я. Мене побачив Богдан. Він дивився на мене і посміхався. Я підійшла до нього.

- Квітко, як я за тобою скучив — сказав він

- Ми ж наче вчора бачились

- Але це не завадило мені за тобою скучити — він притиснув мене до себе. Ми почали цілуватись. З подвір’я вийшов Ромчик, що дало нам привід зупинитись цілуватись. Я побачила, що він відкрив татову машину. Поклав якісь речі та сів у машину. На нас Ромчик навіть не звернув уваги. Він проїхав повз нас.

- Куди це він так рано?

- На кемпінг з друзями поїхав

- А, зрозуміло

- А, що у тебе там за сюрприз?

- Поїдемо, побачиш. Тобі повинно сподобатись — він дав мені шолом, ми одягли шоломи і сіли на мотоцикл. Поїхали ми у напрямку ферми, де живуть батьки Богдана. Сюрприз це приїзд на ферму? Так це не сюрприз, я була у нього на фермі. Але ми повернули у праву сторону. На ферму їхати прямо, а ми повернули. Ось тепер точно не розумію.

Ми їхали приблизно пів години. Я побачила якусь будівлю і багато коней на пасовищі. Заїхали на якусь територію. Встигла лише прочитати “Кінний центр...” назву навіть не встигла прочитати, але побачила, що там лише одне слово. Богдан зупинив мотоцикл біля якоїсь будівлі. Ми встали і зняли шоломи. До нас підійшов Матвій. І він тут? Цікаво.

- Привіт — Богдан з Матвієм потиснули один одному руки — все таки приїхали

- Привіт, пропустити таке, я не міг

- Хлопці, про що ви говорите?

- Ліліє, це і є сюрприз. Ми з тобою зараз у кінному центрі мого тата. Сьогодні відкриття

- Кінний центр твого тата?

- Так

- Він давно збирався відкривати цей центр. Навіть Богдану не казав про це. Про центр знав лише я. До речі — Матвій подивився на мене — кінь, на якому ти каталась на фермі тут

- Зірка тут? — запитав Богдан

- І не тільки вона. Ще Пегас і Тайфун. Вони будуть жити у цьому кінному центрі. Тільки Весну і Барса залишили на фермі.

- То ми можемо покататись на наших конях?

- Так, якщо хочете, але тільки після відкриття — Матвій подивився на годинник — до речі, через півтори години почнеться офіційна частина. Тому мені треба йти, а ви тут погуляйте

- Почекай, а тато тут?

- Так. І Анастасія Павлівна також. На фермі нікого немає. Але після відкриття Денис Дмитрович з Анастасією Павлівною їдуть на ферму

- А, ти?

- А моє місце тепер тут. Вдень я буду працювати тільки тут. Все я пішов, треба перевірити чи все в порядку. Якщо що, тут є кафетерій. Можете собі щось купити

- Добре — сказав Богдан. Матвій від нас відійшов.

- Здивував — сказала я

- Тобі сподобався сюрприз?

- Так. Мені дуже цікаво. Ми ж покатаємось на конях?

- Сподіваюсь на це. Пішли вип’ємо кави

- Давай

Ми зайшли у кафетерій. Це виявилось світле приміщення. По всьому залу стоять столи, а у самому залі пахне кавою та якоюсь випічкою. Ми підійшли до продавчині. Вона привітно нам посміхнулась




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше