22 глава "Що гірше зрада коханого чи кінець дружби?"

22 глава

Минув місяць.

Тимур.

Сьогодні п’ятниця. Я їду на роботу з розумінням того, що я сьогодні знову побачу Лілію, її щасливе обличчя. І її хлопця. Як вона не розуміє, він її не кохає. Я вже не можу терпіти і дивитись на це. Сьогодні скажу їй це. Але як вона відреагує на це я зовсім не знаю. Та я повинен їй відкрити очі.

Я під’їхав припаркував машину не як завжди з чорного входу, а на звичайну стоянку. Вийшов з машини і побачив, як до кафе під’їхав мотоцикл. І це ж звичайно Лілія з Богданом. Як виглядає його мотоцикл я вже знаю добре. Вони встали, зняли шоломи. Мене звичайно не побачили. Були захоплені один одним. Я цьому зовсім не здивований. Я зайшов у кафе і пішов у кімнату переодягатись. За декілька хвилин до мене приєдналась Лілія. Вона зайшла у кімнату з посмішкою та у гарному настрої.

- Привіт — сказала вона — як справи?

- Привіт, добре. Я бачу у тебе теж все добре

- Все просто чудово — вона пройшла до своєї шафи і почала переодягатись. Я ж швидко переодягнувся і вийшов у зал, бо вже був час працювати. Через декілька хвилин до мене приєдналась Лілія.

Зміна пройшла у нас у тиші. Ну, в принципі всі наші останні зміни так проходять. І це до речі, наша остання зміна разом. Адже з понеділка я вже працюватиму у лікарні. Ми прибрали все і пішли у кімнату переодягатись. Я подивився як Лілія почала переодягатись. І в цей час теж почав переодягатись. За декілька хвилин, я вже був у своєму одязі. Зібрався з думками і підійшов до Лілії, яка вже одягла свою шкіряну куртку.

- Що таке? — вона подивилась на мене і посміхнулась

- Хочу з тобою поговорити

- Ну, давай поговоримо. Про що говорити будемо?

- Про тебе і про... — я зітхнув — Богдана

- Я щось тебе не зрозуміла — вона закрила свою шафу.

- Ліліє, я просто хочу сказати, щоб ти зняла свої рожеві окуляри і подивилась на Богдана іншим поглядом

- А, що ж з ним не так?

- Я хочу сказати, що він тебе зовсім не кохає. Він грається з тобою

- А тобі яка різниця? Грається він зі мною чи кохає. Яка тобі різниця?!

Лілія вже не посміхалась, а серйозно дивилась на мене. Дивилась мені в очі.

- Я не можу на це більше дивитись. Ти ж через нього змінилась. Подивись на себе

- Ти про що? Що у мені змінилось?

- Твій стиль одягу. Твоя манера спілкування. Йому дуже зручно, що ти так змінилась

- Я сама цього захотіла

- Я так не думаю

- А взагалі, якого дідька ти лізеш у моє особисте життя?! Яке право ти маєш це робити?!

- Я хвилююсь за тебе, дура!

- З чого б це?!

- Бо ти мені не байдужа!

Я подивився на Лілію. Вона здивовано дивилась на мене.

- Не байдужа?

- Так! Ти мені не байдужа

- І чого б це?

- По-перше, ми з тобою вже дружимо довго. А по-друге, ти мені подобаєшся. А ти...

- Не продовжуй!

Після цих слів, ми ще сказали один одному декілька фраз. Вони були дуже грубі як з її сторони так і з моєї сторони. Після останньої моєї фрази, я отримав ляпас по щоці. Вона вибігла з кімнати. А я залишився сам у кімнаті. Доторкнувся до своєї щоки. Моя щока наче почала палати вогнем після її ляпасу. Розмова у нас зовсім не вдалась. Не думав, що вона на стільки буде поганою.

Я вийшов з кімнати. А потім з кафе, сів у машину і першим ділом заїхав у магазин. Купив пляшку коньяку. Випити так захотілось, що словами не передати.

Приїхав додому взяв пляшку і пішов у кімнату. Сів на підлогу біля вікна, відкрив пляшку та почав пити коньяк прям з пляшки. Не хотів я сваритись з Квіткою. Не треба було починати цю розмову. Але ж... дивитись як її використовують як іграшку я теж не міг. Я своїми руками погубив нашу дворічну дружбу. Що я наробив?! Мені гидко! Гидко від самого себе. А це слово, яке я їй сказав і отримав за нього ляпас... ця ситуація, ці слова у мене у голові прокручуються все частіше і частіше, ніби поставив їх на повтор.

Лілія.

Я їду додому сама. Богдан сказав, що хоче поїхати у якийсь клуб. А у мене зовсім немає сил, аби приєднатись до нього. А ще ця розмова з Тимуром. Він назвав мене... повією. Так саме цим огидним словом. Не могла навіть подумати, що я від нього у свою адресу почую це огидне слово. Я втратила друга. Я їду в автобусі і плачу. В автобусі не так і багато людей. Та все ж практично всі погляди були на мені. Напевно, цікаво, чому ж це я плачу. А ще мені стало не дуже добре. Щось не так з моїм тілом і я це добре відчуваю.

Я приїхала додому. І перше, що я зробила це взяла тест на вагітність. Можливо я вагітна? Не знаю. Я пішла його робити. Після я поклала тест на тумбочку біля умивальника і почала вмиватись. За декілька хвилин подивилась на тест. Дві смужки... я закрила рот лівою рукою, бо в правій тримала тест. І почала плакати. Не знаю, сльози потекли самі собою. Я вагітна. У голові це не вкладається. Напевно треба сказати про це Богдану. Цікаво, якою ж буде його реакція? Я поклала тест у коробочку, ще раз вмилась і пішла спати.