Теорія часу

… Радій був вдома. Він мало змінився з часів студентства: такий же худий, розхристаний, із величезними темними очима. Хіба зморшки на обличчі видавали, що між Радієм, якого Сергійович знав і цим, котрий вдивлявся в нього короткозорим поглядом, пролягає тридцять з гаком років.

- Залізяка! Ти! - нарешті впізнав неочікуваного гостя Радій,- якими долями? Через стільки років! Заходь!

Сергійович зайшов у чисту, але в усьому відчувалося, холостяцьку квартирку. Мужики швидко накрили стіл і хильнувши дорогого коньяку, взялися за спогади. Згадати було що - молодість є молодість. Але через три келиха Залізяці  стало зле. Раніше він міг і літру навернути (хоча й не любив алкоголь, хіба для діла доводилося пити) без наслідків. Залізяка зблід, накотилася хвиля нестерпного головного болю, а слідом підоспіла й нудота. Під приводом того, що потрібно відлити, Залізяка прожогом кинувся до ванної. Ледь встиг увімкнути воду у душі, аби не чутно було, як його вивертає - і чоловіка знудило. Благо, кришка на унітазі була піднятою, інакше б заблював усю прилеглу територію

Проблювавшись, Сергійович закинувся пігулками й, нарешті, виповз і ванної.

Радій зустрів його настороженим поглядом.

- Залізяко, чому ти до мене приїхав? Що тобі потрібно?

Радій може й був не від світу цього, але точно не дурень.

Залізяка подумав: сказати йому всю правду-маму в очі, чи делікатно підвести до теми? Мовляв, чим ти зараз займаєшся, кажуть, ти невизнаний геній і проводив цікаві, а іноді й не дозволені експерименти? Взагалі, як складаються справи на непростому науковому шляху?

Але Залізяка ніколи не відрізнявся дипломатичними здібностями. Він діяв, як і жив - напряму. Тому, не довго думаючи, випалив:

- Машину часу!

Залізяка бачив, як у Радія збільшилися і без того великі очі. Разом з тих у його погляді щось дивне промайнуло. Сергійовичу здалося - страх.

• Ти, Залізяко, завжди був нахабою і пер, мов танкова дивізія туди, куди тобі потрібно. Незважаючи на особи й обставини,- нарешті, промовив Радій,- і от зараз, більше ніж через три десятиріччя, ти являєшся до мене, і кажеш, що хочеш бачити труди всього мого життя? А губонька не закотиться?

Значить, труди були й певно ж, результати є, подумав Сергійович. Він уважно спостерігав за Радієм. Було видно, що тому хотілося, аж пекло, розповісти про свою роботу, але він чи то боявся, чи то не вірив, що його вислухають і зрозуміють правильно. Залізяка знав, що Радій за своєю натурою був творцем. А кожному творцю хочеться, щоб його труд був оцінений. Коли працюєш, як кажуть, « в стіл» - це дуже демотивує і виїдає життєву енергію. Залізяка зрозумів: якщо він хоче чогось добитися від Радія, має проявити максимально щиру зацікавленість і різати всю неприглядну правду маму, яка привела його до старого друга. Інакше діла не буде, оскільки Радій, окрім того, що був «вічним вченим» страждав ще й невикорінним правдолюбством. Тому й в житті мало чого досяг.

• Радію, послухай,- почав Залізяка, - ти правий: я приїхав не просто так.  І згадав про тебе через стільки років теж не з доброго дива. Я прийму все, що ти про мене подумаєш і що скажеш прямо у вічі. Бо ти скрізь і всюди будеш правий. Але я помираю, Радію. Може це трохи вибачить мене у твоїх очах.

Синиця ніби й не здивувався словам Залізяки.

• Рак? – діловито перепитав він.
• Пухлина у голові розміром з яйце,- підтвердив Залізяка. - Вибір у мене невеликий: або захлинутися у власній блювотині чи повіситися від нестерпного болю, або…,- Сергійович замовк.
• Або стрибнути у машину часу, перенестися у минуле й наказати собі відвідати лікаря, аби вчасно діагностувати болячку - продовжив за нього Радій. Сказано – розумник,- Залізяко, ти ніби то ніколи не страждав наївністю. З якого дива ти вирішив, що я в змозі керувати часом?
• У мене тільки того й лишилося, що вірити в диво,- криво посміхнувся Сергійович,-  а більше нічого. Я жити хочу, Радію. Завжди був жадібним до життя. І думка про по близьку смерть мене жахає. Я ще не все устиг зробити. Не нажився я ще, Радію, розумієш!!!

І стільки відчаю прозвучало в цих, здавалося б, звичайних словах, що Синиця Залізяці повірив. Він непогано знав свого колишнього друга: напористість та дія – ось йому синоніми. Ухопився за першу ліпшу можливість, як би фантастично вона не звучала – і давай гори звертати. Сказано – Залізяка. При всіх його сумнівних людський якостях сила духу Миколи завжди викликала захоплення. Як і його життєлюбство.

- Я тебе розумію, Миколо,- Радій примирливо поклав руку на плече Залізяці,-  і ти правий – я все життя присвятив вивченню часу й простору. Ідея знайти свою матір спонукала мене до цього, але лише спочатку. Певно, зараз, цієї жінки вже й серед живих немає. Чим більше я вивчав властивості часу, тим більше мене захоплювала ця тема сама по собі. Я маю багато напрацювань. Але все це – теорія, без грама практики. Брешуть люди – ніяких експериментів я не проводив. Мене й  за теорію все життя ганять і вважають дурнем,- гірко посміхнувся Синиця.

- Я буду твоєю практикою! – заявив Залізяка,- мені нема чого втрачати.  І за витратами справа не стане!

Синиця, дивлячись на старого друга, подумав: ось він – мій шанс! Залізяка піде на все, аби врятувати собі життя, на будь які експерименти, і страху не проявить. Тут він не лукавить. А для нього, Родіона Синиці, це можливість довести усім, що він не дивак, а справжній учений,  котрий вивчив простір і час, як свої п’ять пальці! Синиця прийняв остаточне рішення. Раз доля підкинула йому Миколу – хай так і буде!

• Добре. Тоді слухай,- очі Синиці за ближчали майже фанатичним вогнем. Він враз став чимось схожим на дивакуватого професора із фільму «Назад у майбутнє». Колись Залізяка любив цей фільм,- усі гадають, що минуле – це ціла товща подій, через яку неможливо продертися. Певно, що так. Адже ми знаємо: ніщо не зникає – це закон збереження енергії. І майже всі упевнені, що майбутнє – це  пряма. Одна єдина, мовляв, що доля написала, те не виправиш. Насправді, майбутнього ще нема – звідки ж йому взятися?
• А що є? – перепитав спантеличений Залізяка.
• Простір варіантів. Безліч варіантів і варіацій. Майбутнє залежить від рішення, маленького конкретного рішення, яке приймає людина. Ми його формуємо самі, розумієш? Фаталісти – це просто люди, котрим не хочеться брати відповідальність за свою долю. Розумієш?