Зібрати уламки

10

Будинок Вронських вражав розкішною архітектурою та величчю. Навколо нього розкинувся невеликий парк з вишуканими кам’яними фігурами та фонтаном. Решітки на вікнах обвивав плющ, а під ними росли чарівні кущі троянд.

- Мама любила рослини, - сказала Анжеліка, помітивши зацікавлений погляд Мирослава. - Всі ці троянди ми посадили з нею разом.

- Дуже гарні, - кивнув чоловік, витягуючи валізи з багажника авто.

- Залиш, прислуга все занесе в дім, - до них підійшов Едуард і обійняв доньку за плечі. - Кімнати родини та друзів на другому поверсі, ваші там також підготують. Ти можеш вже сьогодні заселитися, але Петру зараз краще буде зупинитися на першому, так як йому потрібно бути ближче до виходу та й басейн якраз там знаходиться. Але потім й у нього буде окрема кімната в крилі родини, не хвилюйся.

- Я не хвилююсь, дякую, - стиснувши кулаки, кивнув Мирослав. - Просто мені хотілося б бути поруч з сином.

- Це зайве, - хмикнув Вронський. - За дитиною наглядатиме цілий штат спеціально підготовлених працівників. Ти заважатимеш.

- Але ж..., - брюнет зробив крок вперед, плануючи відстояти своє право бути поруч зі своїм сином.

- Мирославе, не потрібно, батько правий, - Ліка торкнулася руки чоловіка, зупиняючи його. - Сам побачиш, що так зручніше буде.

Дівчина стисла долоню Мирослава і повернулася до Петра.

- Юначе, а чому б нам не поговорити перед обідом, скажімо в моєму кабінеті, - посміхнувшись, запропонував Едуард. - Ліка поки допоможе Петрику розміститися, тим паче, що на нього в кімнаті чекає подарунок.

- Я не..., - почав було Мирослав, поглянувши на дівчину, яка присіла біля дверей машини і про щось говорила з його сином.

- Все гаразд, йди, - посміхнулась Анжеліка і продовжила розмову з хлопчиком.

- Так, гаразд, - кивнув Мирослав і пішов за батьком Ліки.

Чоловіки піднялись сходинками до парадного входу, біля якого в ряд вишикувались якісь люди, дуже схожі по уніформі на прислугу.

Високий сухорлявий чоловік привітав господаря і його гостя, на що Вронський лише кивнув і зайшов до будинку.

Після спеки, яка панувала на вулиці, хол зустрів людей приємною прохолодою.

Висока стеля з ліпниною, квіти в вишуканих вазах та дорогі картини просто кричали про статки своїх господарів.

- Цей будинок має дуже дивовижну історію, - рухаючись до свого кабінету, сказав Вронський. - Можливо я колись розповім тобі її.

- Тут гарно і..., - почав було Мирослав.

- Пафосно?, - ледь повернувши голову, посміхнувся Едуард.

- Я хотів сказати - вишукано, - завершив свою думку брюнет.

- Але подумав саме те, що сказав я, - засміявся чоловік, пропускаючи свого гостя до кабінету і зачиняючи за собою двері.

Господар будинку пройшовся по кімнаті і зупинився перед Мирославом, уважно розглядаючи його обличчя.

- Знаєш, ви ж з різних світів, - тихо сказав Едуард. - Погляди на життя, виховання, звички... все різне.

- Про що Ви?, - напружившись, поцікавився брюнет.

- Ти досить розумний хлопець і добре зрозумів, про шо я говорю, - похитавши головою, відповів Вронський.

Багатій повільно підійшов до столу, витягнув склянки і наповним їх дорогим віскі, поставивши одну з них навпроти іншої. Весь цей час Мирослав мовчав, очікуючи на продовження розмови.

Господар кабінету сів в крісло і розстібнувши верхнього ґудзика на своїй сорочці, зробив декілька глибоких ковтків зі своєї склянки.

- Прошу, сідай, - задоволено кивнув Вронський, відмічаючи про себе стриманість та покору молодика. - Знаєш, Ліка така ж красуня як і її мама... і така ж емоційна та непостійна. Я багато пробачав дружині і так само ставлюся до доньки. Для батька щастя його дитини - це святе.

- Так, я розумію, - кивнув Мирослав, сідаючи в крісло, навпроти свого співрозмовника.

- Я не хочу, щоб вона страждала, тому весь цей час я обмежував її спілкування з чоловіками, які не могли зробити мою дівчинку щасливою, - задумливо сказав Едуард. - Ти б знав скільки молодиків пройшло вже через її ліжко і скільки коштів я витратив, щоб відвадити цих хапуг від своєї дитини.

- Тобто?, - Мирослав вигнув брову, дивуючись словам свого співрозмовника.

Вронський загадково посміхнувся і знову взяв склянку, ігноруючи запитання.

- А, он воно що, - подумавши хвилину, брюнет зрозумів, що саме мав на увазі батько його коханки. - Той молодик з Європи і інші, про яких Ви натякаєте. Вони з'явилися у житті Анжеліки через жагу до збагачення, знаючи хто її тато. Ви про це дізналися і просто відкупилися від них, а ваша донька потім щоразу плакала через зраду. І зі мною Ви хочете провернути те ж саме, вважаючи, що я теж спілкуюся з нею через ваші статки. Так от, Ви помиляєтеся. У мене є родина і головна ціль - їх здоров'я. Я не планую витягувати з Ліки гроші на свої примхи чи ще щось таке.

- Ні, - кивнув Вронський.

- Що? Що ні?, - насупився молодий чоловік, не розуміючи мотивів та слів свого співрозмовника.

- Я знаю, що ви стали коханцями до того як я з'явився, - почав пояснювати батько Анжеліки.

- Ми не..., - хотів заперечити Мирослав.

- Не важливо, не перебивай, - підняв руку чоловік, продовжуючи свій монолог. - Так от, я знаю, що ви з нею вже разом. "Ні" означає, що я не планую відвертати тебе від цих стосунків і купувати її свободу.

Розумію, що все це, швидше за все, в тебе через складні обставини і бажання відчути свою домінанту хоча б в чомусь. Але це, знову ж таки, не важливо. Головне, що ти їй підходиш з моєї точки зору і вона може бути з тобою щаслива.

Вронський замовчав, продовжуючи смакувати напоєм, і дав час Мирославу обдумати свої слова.

- Я не розумію, - похитав головою брюнет. - На початку розмови Ви сказали, що ми з різних світів і не підходимо одне одному.

- Так і є, але в цій ситуації ваша неоднаковість мені на руку, - посміхнувся багатій. - Я знаю про тебе все, що потрібно в цій ситуації, - в тебе гострий розум і є розуміння перспектив розвитку компанії, ти це вже неодноразово довів, не має живих близьких родичів, які могли б втрутитися у ваше життя і щось вимагати від нас, гарна освіта, майже бездоганна біографія... Розумієш, та й я вже немолодий, час минає, а мені потрібен спадкоємець, який буде займатися фірмою, та й онуків я хочу побачити. Ти - ідеальна кандидатура. Повір, я встиг про це подумати за ці дні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше