14

Після насиченого новинами робочого дня Мирослав поспішив до свого авто, щоб швидше побачити сина. За останній місяць чоловік звик проводити майже весь день зі своєю дитиною, намагаючись компенсувати Петрику відсутність матері своєю увагою. Звісно в маєтку Вронських графік сина урізноманітнився, тепер з ним займався гувернер, та й сам чоловік вже декілька днів присвячував багато часу роботі, але Мирослав все одно прикладав чимало зусиль, щоб проводити з хлопчиком якомога більше часу.

Брюнет задумливо поглянув на небо, яке вже почало зафарбовуватися у багряні тони - сьогодні він просидів на роботі довше, ніж планував. До Олени він вже явно не встигне, хоча намагався відвідувати дружину щодня, перед поверненням додому... хм, додому, невже він дійсно саме так починає характеризувати чуже житло, в якому вони з Петриком зараз мешкають.

Мирослав спустився сходинкам вниз і здивовано поглянув на товариша, якого одразу не помітив. Іван розслаблено підпирав автомобіль брюнета, на якого певно вже довго чекав.

- Привіт, що ти тут робиш?, - поцікавився чоловік.

- Привіт. Та от вирішив сам тебе впіймати, а то ти так і не знайшов часу поговорити з старим другом. Такий заклопотаний став, - хмикнув Іван.

- Є таке, - кивнув Мирослав. - Роботи багато. Я навіть не підозрював скільки додаткових паперів та планувань потрібно буде опрацьовувати щодня.

- Може в паб поїдемо якийсь, пива візьмемо, поговоримо спокійно?, - запропонував товаришу Іван.

- А давай в парку кави візьмемо, як в студентські роки? Погода гарна, та й довго сидіти я не хочу, Петрика весь день не бачив, - посміхнувшись, Мирослав вніс свою пропозицію.

- Хм, ну давай, давно ми просто на лавочці в парку не сиділи, - кивнув Ваня, відчиняючи дверцята авто разом з другом.

Через чверть години чоловіки розслаблено спостерігали за спокійним коливанням зеленого гілля високих дерев, яке розгойдував теплий літній вітер.

- Знаєш, в мене досі таке сильне відчуття нереальності всього цього, - тихо сказав Мирослав. - Здається, що скоро маю прокинутися, а цей хаос ніяк не хоче завершуватися.

- Ми самі створюємо свій світ і все це - твій вибір, - знизив плечами Іван, смакуючи запашною кавою.

- Так, знаю, - кивнув брюнет. - Але все одно почуваюся наче птах, якого впіймали в пастку.

- Так зміни все, якщо тобі погано, - товариш уважно поглянув на Мирослава. - Варіанти завжди є, просто потрібно їх побачити. Ти зараз рухаєшся найбільш зручним шляхом, але є й інші.

- Так, можливо, але що ж мені робити, я ж не знаю навіть..., - почав було Мирослав.

- Так, стоп, - підняв руку вгору Іван. - Давай залишимо емоції і поетапно проаналізуємо ситуацію ще раз. Ми наче всі варіації з фінансами розглядали, коли ви ще в тій лікарні були, але ми з тобою тоді були в паніці і намагались знайти швидке вирішення проблем, зараз ж є можливість обговорити все спокійно.

- Гаразд, - важко зітхнувши, погодився Мирослав.

- Скажи мені ось що, - подумавши хвилину, сказав Іван. - Чи кохаєш ти Анжеліку? Хочеш з нею продовжувати стосунки?

- Ні, - одразу ж відповів брюнет. - Я неодноразово обмірковував це питання і знаю, що почуттів до Ліки не маю. Я навіть їй вже про це говорив, але вона спокійно на все реагує і впевнена, що для старту симпатії та взаємного притягання достатньо.

- Хм, і її не хвилює, що в тебе є дружина з сином, про яких ти постійно говориш?, - вигнув брову Іван.

- Не хвилює. Вона впевнена, що Олена не прокинеться, тому не вважає її суперницею, а з Петриком в Ліки гарні відносини, вони одразу потоваришували.

- Добре, отже є ймовірність, хоч і не дуже велика, що вона не стане на заваді, якщо Олена повернеться до нас. Якщо ж цього не станеться, то варіант стосунків з цією дівчиною для тебе не такий вже й поганий, адже у твоєї дитини з нею взаєморозуміння, та й інші бонуси у вигляді багатого татуся і перспектив очевидні, - задумливо закивав Іван. - А що сам Вронський, наполягає на ваших стосунках?

- Ні, - хитнув головою Мирослав. - Дуже сподівається на них, але розуміє, що вони поки дуже примарні.

- Ти ж спиш з його донькою, невже він не наполягає на весіллі?, - здивовано поцікавився у брюнета товариш.

- Він знає, що у Ліки було багато чоловіків, - знизив плечами Мирослав. - Тому його хвилює лише її психологічний та моральний стан. Поки Анжеліка не спілкується зі мною як з визначеним партнером, я можу відступитися від усього цього.

- О, це ж чудово, - посміхнувся Іван. - От тепер можна розглядати варіації з фінансами. Але ти ж розумієш, що можеш втратити не лише посаду і коханку, але й роботу та перспективи в майбутньому?

- Так, я вже це обмірковував, - відповів товаришу Мирослав. - Якщо Вронський не побачить в мені спеціаліста і після розриву з його донькою одразу ж звільнить, то я відправлю резюме в деякі компанії, які розглядав під час хвороби, в пошуках вищої заробітної платні.

- Що ж, як варіант, - погодився зі словами друга Іван. - Тепер про лікування Петра та Олени. Я пам'ятаю загальну вартість, яку тобі називали лікарі раніше, зараз щось змінилось?

- Не дуже, - скривився Мирослав. - Просто там ще реабілітація в копійчину влетить, але вона розтягнута в часі і виплати можна буде робити частинами. Ну, принаймні я так вважаю, хоча потрібно поцікавитися.

- Можливо продати квартиру і машину?, - задумливо сказав Іван. - Можна певний період в нас пожити.

- Ні, не варіант, - хитнув головою Мирослав. - Лікування довге, після реабілітаційного центру мені потрібно забрати свою родину і бажано, щоб це було наше житло, де вони відчуватимуть спокій, а не дискомфорт через перебування у друзів та невизначеність в майбутньому.

- І кредит під житло взяти ти ще не можеш, через свою іпотеку, - сумно кивнув Іван.

- Я от подумав, а якщо домовитись з банком про перепродаж квартири з повним погашенням кредиту та придбанням іншої, - сказав Мирослав. - Ми могли б взяти якусь квартирку в передмісті чи винаймати певний період, поки зможемо знову почати збирати на нову.