Зібрати уламки

22

Представники преси давно поїхали, відвідувачі почали розходитися по домівках, придбавши значну частину картин талановитої художниці і, крім Ліки з Мирославом в залі залишилися лише організатори, друзі Анжеліки, та декілька молодих людей, які явно звикли насолоджуватися різноманітними заходами по-максимуму.

Ніхто не розглядав картини, не ходив повільно залою, всі присутні їли, пили та танцювали, під музику, яка з класичної перетворилася в певний момент на більш ритмічну та жваву.

Годинник вже пробив північ і Мирослав вирішив, що вони можуть нарешті поїхати додому.

- Ліко, можливо варто вже відпочити?, - чоловік ніжно обіймав Анжеліку, яка після зустрічі з Філіпом досить активно почала зловживати спиртним. От і зараз в її руках була склянка з напоєм, і це вже було не шампанське, на столах з'явилось віскі, вино та інші напої, серед яких можна було розпізнати навіть абсент та горілку.

- Ти що, зараз якраз саме веселе починається, я ніколи не йду так рано, а сьогодні взагалі мій зірковий час!, - дівчина повернулася до Мирослава і почала пристрасно його цілувати, притягнувши чоловіка вільною рукою.

Брюнет спробував вивільнитися і знову поговорити з Лікою, але в результаті лише був облитий напоєм зі склянки дівчини.

- Дідько, - Мирослав схопив серветку і почав витирати свою сорочку.

- Давай я допоможу, - дівчина, похитуючись, відклала порожню склянку і теж взяла чисту серветку зі столу. Але замість сорочки вона чомусь почала активно витирати штани Мирослава, певно вирішивши, що розлила напій трішечки нижче поясу.

- Ліко, що ти робиш?!, - чоловік перехопив руку коханки, яка вже тягнулася за поцілунком, міцно притискаючись до його торсу, і продовжувала при цьому витирати серветкою невидимі плями.

- Я?! Допомагаю, - розцвіла посмішкою блондинка.

- Так, сядь он на диванчик і чекай на мене, я швидко схожу до вбиральні, приведу себе до ладу і ми поїдемо додому, - брюнет відвів Анжеліку до одного з диванчиків, які примостилися біля стіни. - Тобі вже досить відпочивати.

- Злий ти, - фиркнула Ліка, відкидаючись на шкіряну спинку. - Гаразд, поїдемо, але ти мені компенсуєш всі розваги, які я змушена буду пропустити.

- Домовились, - хмикнув Мирослав, спостерігаючи за тим як Ліка водить пальчиком по зоні глибокого декольте, спокушаючи його.

Брюнет спустився сходами на поверх нижче, де в кінці коридору були вбиральні. Заскочивши по короткій необхідній справі до кабінки, він спробував привести до ладу свою сорочку, але зрозумів, що простою водою таку пляму вивести нереально.

Через декілька хвилин двері до вбиральні відчинилися, запускаючи пані розпорядницю.

- Ви певно помилилися, тут чоловіча..., - почав було Мирослав, намагаючись швидко застібнути сорочку, яку зняв, промиваючи пляму.

- Ні, не помилилася, і не потрібно так швидко вдягатися, у Вас чудове тіло, - жінка одразу ж підійшла до брюнета і поклала руки на його торс. - Ммм, які приємні м'язи. Ви займаєтеся спортом?

- Так, трохи, - розгублено кивнув Мирослав. - Але це більше для себе, ходжу до спортзалу і...

Договорити йому жінка не дала, припадаючи до його губ владним поцілунком. В першу секунду брюнет не зрозумів, шо відбувається і навіть піддався натиску спокусниці, але потім оговтався і розірвав з нею контакт.

- Що Ви робите? Я не давав згоди на це все, - обурено сказав Мирослав.

- Та ну, все гаразд, - жінка завела руки назад і потягнула за блискавку, після чого стягнула вниз верх чорного плаття без бретельок, яке щільно обіймало її тіло весь вечір. - Ти на сьогодні вільний, так що ми можемо дозволити собі серйозні забави.

- Я Вас не розумію, - Мирослав підняв руки, намагаючись відгородитись від жінки, але вона одразу ж зробила крок вперед і він відчув в своїх долонях м'яку піддатливу частину торсу розпорядниці. - Дідько...

- Ну ж бо, не бійся мене, хлопчику, - жінка схопила однією рукою Мирослава за ремінь, намагаючись його розстібнути, а іншою почала нагладжувати штани, зовсім як Анжеліка нещодавно.

Мирослав шоковано відчував, що починає збуджуватися, але стояв нерухомо, навіть не забравши руки з тіла розпорядниці. Дідько, ним що вирішили заволодіти силою?! Ні, він звісно читав про самовпевнених жінок, які все беруть в свої руки в прямому та переносному сенсі, але щоб бачити та відчувати таке... ні, він навіть в жахливих снах не міг все це уявити.

Через мить, після того як його штани поповзли таки вниз, свідомість чоловіка прояснилася і він відштовхнув жінку від себе, застібуючи свій одяг наглухо.

Розпорядниця розсміялася і сіла на тумбу біля стіни, звабливо підтягуючи свою сукню.

- Ну і куди ти підеш? Там на тебе вже не чекають, а тут готові прийняти, - промуркотіла жінка.

- Та що ж ви всі такі голодні до сексу, - Мирослав не міг стримати своє обурення. - Ви старші за мене років на десять-п'ятнадцять. Так, чудово виглядаєте, я одразу цього навіть не помітив і вважав Вас ровесницею Анжеліки... але зараз явно все побачив і не розумію, навіщо Вам це все? Невже вдома на Вас не чекає чоловік та діти?

Розпорядниця зміряла Мирослава з ніг до голови холодним поглядом і повернулася на підлогу, розправляючи свою сукню.

- Не чекають, - тихо сказала жінка. - Я кар'єристка. Мене виховували більше як чоловіка, а не жінку, тому рожеві мрії про дітей та чисте і вічне кохання мене ніколи не хвилювали. Я одиначка і беру від життя те що хочу.

- Хм, я відчув вашу самовпевненість в тих чітких діях, - хмикнув Мирослав.

- Якщо хочеш забрати свою коханку додому, то раджу поспішити, - подумавши хвилину, сказала розпорядниця.

- Що?, - чоловік завмер, розглядаючи співрозмовницю.

- Її вивели з зали, одразу як ти пішов, тому я й вирішила, що ти вільний на сьогодні, - похитавши головою, пояснила жінка.

- Хто вивів? Навіщо? Куди?, - почав розпитувати Мирослав, але побачивши їдку посмішку та погляд розпорядниці, кинувся до галереї.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше