Зібрати уламки

29

Пік-пік... пік-пік...

Мирослав сидів на диванчику в палаті Анжеліки і бездумно дивився на цифри, які показувала система, до якої була під'єднана дівчина.

Поранення неприємно підтягувало і чоловік постійно намагався дотягнутися до пошкодженого місця, яке починало свербіти.

- Сьогодні ти чекаєш на мене, для різноманітності, - Ліка відкрила очі і, побачивши Мирослава, слабко посміхнулася йому.

- Привіт, - брюнет повернув посмішку дівчині. - Як ти себе почуваєш?

- Все гаразд, трохи обличчя болить і голова... ну, ще дуже хочеться пити, - прошепотіла Анжеліка і облизала пересохлі губи.

- Зараз, зачекай, - Мирослав підвівся і взяв склянку з водою, яку залишили для пацієнтки, щоб час від часу змочувати їй губи.

- Дякую, - дівчина полегшено зітхнула, випустивши соломинку з рота. - А де батько? Що з Філіпом?

- Пан Вронський вийшов декілька хвилин тому з лікарем, - відповів Мирослав і, помовчавши секунду, додав, - а Філіп мертвий.

Блондинка заплющила очі, міцно стиснувши губи. Пальці Анжеліки стиснулись в кулак, зминаючи біле простирадло на ліжку. Чоловік бачив, що їй боляче, але мовчав, не заважаючи дівчині прийняти факт смерті її першого безумного кохання.

- Що сталося після того як я втратила свідомість?, - зібравшись з думками, поцікавилась Анжеліка.

- Ти точно хочеш все це чути саме зараз?, - вигнув брову брюнет.

- Так, будь ласка, - кивнула Ліка.

- Що ж..., - Мирослав прочистив горло і почав розповідати. - Філіп заштовхав тебе до машини і хотів сісти в неї сам, але його підстрелив один з полісменів. Проте це не зупинило божевільного і він таки сів в автомобіль і натиснув на газ.

Машина пірнула з мосту в річку. Данило одразу стрибнув за вами...

- Данило? Стрибнув з мосту?!, - очі Анжеліки розширились від здивування і вона навіть перестала плакати. - Що з ним, він хоч не сильно постраждав?

- Ні, все гаразд, на ньому ні подряпинки, - хмикнув Мирослав. - Поки всі інші спустилися вниз і допливли до місця де затонув автомобіль, Данило встиг витягнути тебе з машини і цим врятував життя.

Тобі надали першу медичну допомогу, приїхала швидка і забрала нас всіх сюди. Тіло Філіпа теж витягнули з машини, але він вже був мертвий.

- Який жах, - похитала головою Ліка. - Таке враження, що я потрапила в якийсь фільм з трагічним фіналом.

- Це був його вибір, - Мирослав пересів на стілець, що стояв біля ліжка Анжеліки. - Ти ж розумієш, що все могло бути інакше, якби він зробив правильний вибір.

- Не могло, - до палати зайшов Едуард і брюнет звільнив йому місце біля доньки. - Дитинко, як ти?

- Все гаразд, - дівчина м'яко посміхнулася батьку.

- Пробач мені за все... за минулі помилки і теперішні, - взявши свою дитину за руку, тихо сказав Вронський. - Я так хотів захистити тебе від всього світу, що не побачив коли почав руйнувати твоє життя. Я обіцяю, що тепер завжди намагатимусь враховувати твою думку. Ти - мій світ, єдиний сенс мого існування. Пробач мене.

- Я вже пробачила, - кивнула дівчина. - Мирослав ще до цих всіх подій пояснив мені, що ти просто хвилювався і захищав мене... я все одно сердилась, але почула його, побачила як він говорить про свою родину і зрозуміла, що не весь світ такий жорстокий, як я собі уявляла. Пробач і ти мені мою поведінку і протести, які я проявляла всі ці роки. Я теж тебе люблю, татку, тепер все буде гаразд.

- Яка ти в мене вже доросла, - зітхнув Вронський і поцілував доньку в лоба.

- А що Ви мали на увазі, коли сказали, що інакше бути не могло?, - поцікавився Мирослав, прокрутивши в голові слова Едуарда.

- Я розмовляв з полісменами, - відповів Вронський. - Вони ж заарештували тих покидьків, що напали на тебе... після того як мої хлопці, трішечки поспілкувались з нападниками і привезли тих злочинців прямо у відділок.

Так от, Поль розповів, що тітка Філіпа, досить відома в місті балерина, була коханкою одного з представників організації, яка багато років тому займалася оформленням документів дітей, які приїхали на навчання за обміном з України. Саме від того чоловіка балерина дізналася про доньку заможного бізнесмена, який якраз відкривав дочірню компанію в Парижі. План народився моментально.

- Вона направила Філіпа до Анжеліки, - хитнувши головою, сказав Мирослав.

- Так, молодий симпатичний юнак вже не перший рік користувався популярністю у жінок. Він навіть набагато старших за себе панянок спокушав заради грошей, - кивнув Едуард, продовжуючи свою розповідь.- Цей альфонс з легкістю погодився з задумам своєї тітки і закрутив роман з моєю дівчинкою. При цьому його ціллю було весілля і він зробив все, щоб наблизити його... кхм... ти ж певно не знаєш, але Ліка тоді завагітніла від нього, але втратила потім дитину... я не знав про вагітність, коли забирав її додому, а розрив з коханим мав для моєї дівчинки важкі наслідки... Зараз я думаю, що це було основною причиною ненависті до мене.

- Тату, не потрібно, - Анжеліка стисла руку батька, намагаючись заспокоїти його.
- Так, доню, гаразд, - погодився з Анжелікою Едуард.

- Якщо все це було через гроші, то чому Філіп так себе поводив? Здавалось, що він фанатично закоханий в Анжеліку, - задумливо сказав Мирослав.

- Коли ми поїхали, хлопець дуже емоційно переживав невдачу, адже до цього моменту він не знав, що таке відмова і поразка, - відповів Вронський. - Філіп намагався вирівняти свій психологічний стан наркотиками та алкоголем, почав ще активніше відвідувати жінок, став жорстоким... ще й тітка постійно підливала масла в вогонь, сподіваючись, що її племінник все ж таки зможе достукатися до багатої дівчинки. Вона змогла переконати хлопця, що він з Лікою істина пара, навіть до ворожки якоїсь водила його. Про це Поль небагато знає, але казав, що Філіп після того став сам не свій, він збирав всі крихти інформації про Анжеліку і приготувався до зустрічі з нею досить непогано. Але емоційність та самовпевненість зіграла з цими дітьми злий жарт і все пішло шкереберть.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше