Якби тільки знати чому…

Ольга, як і багато днів до цього, зайшла у книжкову крамницю. Пройшовши поміж кілька поличок із книгами, вона потрапила у невелику кімнатку із сходами. Піднявшись ними, Ольга опинилась у літературному кафе. Вона замовила собі філіжанку кави та сіла за свій улюблений столик, біля невеликого балкону, із якого видно крамницю на першому поверсі.

Ольга щодня ввечері сюди приходить, адже тут продається її книга. Вона спостерігає за покупцями та хоче побачити реакцію людей на її творчість. Проте вона може сидіти тут не більше години, тому не часто їй вдається побачити, як хтось бере в руки її книгу.

Ось Ольга бачить як жінка йде тим рядом. У неї в руках вже є дві книги, але які саме Ольга не бачить. Жінка йде нешвидким кроком, ковзаючи поглядом по книжках на полицях. Раптом жінка зупиняється поблизу її книги. Серце Ольги завмирає. А що як вона візьме її рук, прочитає анотацію та захоче купити? Ольга на мить затремтіла від цієї думки. Тепер для Ольги кожна секунда це ціла вічність. Чому годинник помалу відраховує час?

Ось жінка таки бере до рук її книгу. Ольга завмирає і навіть старається не дихати. Так ніби боїться зіпсувати момент, боїться, що від цього вона їй не сподобається. Минає якась хвилина і жінка байдуже кладе книгу на поличку. А в середині Ольги ніби щось обривається.

Вона ж не знає скільки сил та енергії Ольга потратила, щоб описати свою мандрівку в складі туристів на Місяць. Вона не знає, скільки треба сміливості, щоб підготуватись до поїздки, а потім покинути межі планети, щоб приземлитись на велетенській кам’яній глибі. Вона не знає, скільки відмов та критики Ольга почула поки на кінець то у неї повірили та надрукували її книгу.

Ольга би дуже хотіла підійти та запитати у тієї жінки, що ж їй не сподобалось. Може обкладинка? Чи опис? Чи сам жанр? Але вона не могла підійти. Виринувши із своїх думок, Ольга побачила, що біля її книги стоїть чоловік і знову затамувала подих.