Збірка коротких фантастичних розповідей

Дайте мені шанс знайти себе

Надія йшла додому повністю спустошеною. В поліції сказали, що якщо за ці чотири місяці їм не вдалось знайти її доньку, то це погана новина. Надія обдумувала, як це сказала чоловікові, у якого хворе серце.

Коли Надія увійшла до будинку, то отримала повідомлення із космічної агенції. Надія дуже здивувалась, адже вона не мала ніякого відношення до агенції. В повідомленні йшлось, що для неї є секретний лист, яке вона не має права розголошувати, навіть родичам. Щоб прочитати його Надії навіть довелось підписати документ про не розголошення.

«Люба мамо! Я знаю, що змусила вас всіх сильно хвилюватись і мені дуже соромно. Проте я не могла так більше жити. В дитинстві ти казала мені, що потрібно важко вчитись, щоб потім отримати престижну важливу роботу та вести хороше життя. Все так і було. Поки мої дні в тому офісі не перетворились на безкінечних близнят.

Я виконувала практично одні і ті самі дії і не відчувала нічого, крім втоми, яка все більше і більше мене поїдала. Я відчувала як в буквальному сенсі тікає мій годинник. Мого часу ставало все менше, а я не робила нічого важливого. І хто ж знає є я чи нема? Зробила невеликі дії – отримала взамін певну суму. Мій час обмінювали на гроші, які я обмінювала на те, щоб далі жити. Якщо це не ще одна форма рабства, тоді що?

Можливо когось така система влаштовувала, але тільки не мене. Тому в якийсь момент я більше так не змогла. Я йшла по вулиці і дико бажала змін. І тут я помітила оголошення про набір в космічну армію. Я спробувала, але там потрібно було пройти через бюрократичне пекло. А коли я йшла попри центр вильотів, то мені майнула шалена думка і я таємно пробралась на корабель. Я не знала, що зі мною буде, але не буде більше близнят.

Зрештою вони помітили мене тільки в космосі. Вони не могли повернутись, бо в них був наказ вирушати на екзопланету Альфа. Капітан довго вів бесіди із командуванням на Землі щодо моєї долі. Навчання кожного солдата на іншій планеті не дешева справа. А до того ж не було гарантій, що я потім не вирішу повернутись до сірої буденності, що я не вирішу здатись на півшляху.

Скажу чесно, весь цей час я пробула в карцері. Проте на кораблі всі говорили тільки про мене. Так, мені було самотньо, адже ніхто не мав права зі мною розмовляти. А ще на мене не було розраховано їжі, тому довелось іншим трохи урізати, щоб мені дісталось. Це також могло бути причиною, чому зі мною не розмовляли.

Проте зрештою я не могла вічно сидіти в карцері. До того ж,наступне повернення на Землю було заплановане через кілька місяців, тому їм довелось взяти мене на випробувальний термін до новачків.

Опинившись серед новачків я одразу ж зрозуміла, що відносяться до мене по-різному. Хтось виражав захват, що я покинула сіре життя. Хтось не розумів, як це я по власній волі пішла в космічну армію. Хтось зневажав мене за те, що я покинула спокійне життя, щоб наражати щодня себе на небезпеку. А комусь було просто байдуже.

А потім був безкінечний цикл тренувань і не тільки фізичний, а й розумовий. Я збрешу, якщо скажу, що не було моментів, коли я пожаліла про свій вибір, але я змогла звикнути і навіть повністю віддати свій розум цій справі. Я думаю, що тепер я на правильному шляху, мамо.» - писала донька.

Надія із полегшенням видихнула. Вона жива та здорова. Її донечка просто шукає свій шлях у цьому не легкому житті. Надія спокійно пішла на кухню та зробила чаю. Вперше за багато часу, вона відчувала спокій на душі.

Проте потім Надія згадала, що підписала не розголошення, а це означає, що вона не зможе розповісти про це чоловікові та старшому синові. А вони ж хвилюються про неї не менше Надії. Тому тепер вона стала ламати голову, що з цим робити.

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше