Те, що поза твоєю владою

Олена почула настирливий писклявий звук і зрозуміла, що задрімала прямо у робочому кріслі. Вона протерла очі і поглянула, про що цей звук сповіщав: на карті блимав яскравий червоний вогник. Вони всі п’ятеро були біля озера з іншої сторони від станції. Їй це здалось підозрілим, тому Олена поспішила до них.

Коли вона підходила, то помітила як Іван випустив спалах світла із свого наручного детектора. Олена закипіла від злості. Вони домовлялись цього не робити. А вони таємно разом зібрались та таки зробили це. Олена зібрала волю в кулак та заспокоїлась, щоб не видати себе.

- Що це ви тут робите? – запитала Олена.

Вони не злякались, як того очікувала Олена, і це також додало їй злості. Іван спокійно підійшов до неї та сказав:

- Олено, ми не хотіли тебе засмучувати. Але ж ти розумієш, що ми дослідники. Нам важко сидіти тут на цій екзопланеті і чекати невідомо чого. Ми вдячні, що ти багато працювала, щоб вивести нас із штучного сну. Ти своїми силами після катастрофи нашого корабля збудувала велику станцію і все заради нас. Не знаю, чи у мене б вистачило сил для цього…

Олена придавила великим зусиллям сили волі гнів, щоб залишитись тією з спокійною дівчиною, яку він знав.

- Але ми хочемо повернутись на Землю… сказала Мирина.

І всі махнули головою їй у відповідь. Олена побачила у їхніх очах, що не варто марнувати на них слова. Тому просто вирвала свої руки із рук Івана та мовчки пішла до станції.

Дійшовши до свого кабінету, Олена увімкнула запис. «Версія 5.02 моїх друзів на цій екзопланеті виявилась із тим же дефектом, що й версія 4.00. Внесені зміни не дали бажаного результату. Далі продовжувати терпіти їх не бачу сенсу. Для нової версії друзів потрібно придумати легенду, яка би не викликала бажання зв’язатись із світом, який вже зовсім інший.» Після цього Олена натиснула на кнопку «Завершити експеримент 5.02».

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua