Не все так, як здається

Через втому Ганна не одразу прокинулась, коли Кирило кричав у вісні від чергового кошмару. Проте, коли прокинулась, то вирушила із іншими його заспокоювати. Кирило, зріст якого був 1,91 м і який вже два місяці був на першому місяці по виконанню робочих планів, серед ночі в такі моменти був просто беззахисною дитиною.

Щойно Кирило заспокоївся, Ганна заснула буквально на ногах та навіть не пам’ятала, як опинилась в ліжку. Вже через півтори години, як і щодня в 5 ранку, всіх оглушила набридлива сирена. Ганна відкрила очі та подумала чи вона взагалі спала. Після туалету та вмивання обличчя, Ганна із іншими робітниками пішла до столової. По дорозі вона глянула, коли черга її блоку приймати душ. Задля економії води одному блоку робітників дозволяли приймати душ раз на два тижні. Черга її блоку буде тільки за шість днів.

В столовій як і завжди подавали прісну та несмачну перловку з гидотним компотом із засохлих фруктів. Коли Ганна швидко доїла свою порцію, то Кирило саме сварився із дівчиною на роздачі, що йому вкотре дісталась стандартна порція.

Рівно о 6 ранку сирена сповістила всіх про початок робочого дня. Ганна сіла за свій старий стілець та почала крутити колесо. Вона не знала для чого це потрібно, але як пояснила їй одного разу контролер її групи, це потрібно було для підтримання механізму. За 15-годинну робочу зміну вона повинна була зробити 1500 обертів. За кожні 100 додаткових обертів Ганна могла отримати додаткову порцію перловки або компоту.

Прямо навпроти неї стояв циферблат, який показував скільки обертів вона зробила. Ганна старалась не часто на нього дивитись. В робочі години Ганна намагалась згадати як виглядали її батьки чи інші родичі, намагалась згадати, де вона була до цього. Проте важка праця затуманювала її розум і щоразу все тяжче було в пам’яті відшукати хоча б розпливчатий силует батьків.

За день її роботу переривали всього два рази, щоб вона могла швидко прийняти їжу. Якщо сирена, яка сповіщала про закінчення робочої зміни вже прозвучала, а Ганна ще не зробила 1500 обертів, то вона не могла піти на вечерю. Проте механізм дозволяв робити більше оборотів тільки до сирени.

Цього разу Ганна встигла зробити всі обороти до сирени, але більше не стала робити, бо знала, що не встигне зробити ще 100. Минуло трохи більше 5 хвилин, коли Ганна почула сирену. Всі робочі поспішно пішли до пунктів лікарів. Їм робили щоденні болючі уколи вітамінів.

Стоячи в черзі до лікаря Ганна помітила, як у одного чоловіка закотились очі, а потім він впав на землю та перестав дихати. Ганна забила на тривогу і до нього підбігли лікарі. Вони перевірили його пульс та сповістили всіх, що він помер. Після цього чоловіка віднесли у невідомому напрямку. Ганна задумалась всього на хвилину, що той чоловік всього на кілька років був від неї старшим.

Після вечері у робітників було вільних півгодини перед відбоєм. Хоча значна частина робітників використовували цей час, щоб спати, Ганна сьогодні вирушила поглянути на справжнє світло. Вона піднялась до товстих матових вікон, що були у стелі та вглядалась у це диво. Ганна вже і не пам’ятала, що було за цими вікнами.

В якийсь момент Ганна відчула поштовхи. Вона завмерла в надії, що це їй здалось і насправді ніякого землетрусу не було. Але поштовхи повторились і дерев’яна нестабільна конструкція під стелею, на якій стояла Ганна, почала розвалюватись. Вона схопилась за залізні виступи, які звисали з рами, і так залишилась на них, коли дерев’яна конструкція повністю розвалилась. В інакшому випадку Ганна би впала із 10-метрової висоти та навряд чи би вижила.

Після цього товстелезне вікно почало тріскати. Ганна із жахом попрощалась із життям, бо на поверхні високий рівень радіації. Скоро кілька шарів скла із вікна почали подати вниз. Через кілька хвилин Ганна відкрила очі та побачила, що у вікні немає жодного шару скла, але вона й досі жива.

Ганна із цікавістю відмітила, що з іншої сторони вікна чути якісь звуки. Їй стало цікаво, тому вона приклала трохи зусиль та вмінь, щоб виглянути у вікно. Там було дуже багато світла, тому Ганна не одразу щось змогла побачити. Але коли її очі трохи звикнули, що Ганна побачила місто.

Це вікно знаходилось серед якоїсь площі та було огороджене невеликим парканчиком. Ганні стало дуже цікаво, тому вона повністю вилізла. Навколо було не дуже багато людей, бо вони також відчули землетрус. Ганна підійшла до парканчика та стала його перелазити, коли її помітила якась гарно вбрана дівчина та стала кричати «Злочинці на волі!».

В ту ж хвилину лавина спогадів накрила її. Вона була насправді не Ганною, її звали Юрія. Колись вона жила у цьому місті. В останній рік в школі вона випадково завагітніла від свого однокласника, тому їй довелось вийти за нього заміж. Вони не любили одне одного, тому із кожним роком проводити разом час їм ставало нестерпніше.

А найгірше було те, що її ніхто не розумів. Їм заборонили розлучитись до повноліття їхньої доньки. А, коли вона зрадила чоловіка, то з нею перестали спілкуватись колеги. Юрія ненавиділа своє життя і хотіла все змінити.

А одного разу до всього її викрав серійний вбивця. Він спочатку хотів її вбити, а в результаті вони покохали одне одного та Юрія стала його спільницею. Через кілька років їх все-таки спіймали та розлучили із їхнім сином. Юрію засудили до кінця життя працювали в підземній тюрмі.

Згадавши все, Юрія вирушила на пошуки свого сина, щоб допомогти йому розкрити йому його суть, яку він успадкував від батьків.