До свободи

Марина саме поливала в теплиці рослини, коли Андрій почав збирати групу, яка вийде поза межі табору. Вона із обережністю спостерігала за ним. Зрештою, цього разу Андрій, як і обіцяв, включив Марину в цю групу. Перед виходом він надів усім браслети, щоб мати можливість спостерігати, де вони знаходяться.

Група обережно вирушила степом в бік лісу. Йти треба було акуратно. У навколишніх лісах водяться найнебезпечніші представники всіх рас. Більшість із них з радістю обікрадуть їх. Тож група тримала напоготові імпульсну зброю весь час.

За цей рік, що Марина була на екзопланеті для в’язнів, вона непогано вивчила місцевість навколо табору, тому вона дуже хотіла потрапити в групу, яка піде в новому напрямку. Хоча про тюрму, яку влаштували на цій планеті говорять, що із неї не можливо вибратись, Марина все таки сподівалась знайти якийсь спосіб, адже вона сюди потрапила не за рішенням суду.

Рік тому Марина повинна була доставити небезпечного в’язня сюди на цю планету. Проте перед відправкою на неї напали поплічники засудженого та відправили на екзопланету її. Тому вона не може здатись.

Пройшовши між двома горами, група вийшла на велику пустельну ділянку планети. Тут лише нещодавно завершився бій між двома стихозаврами. У цивілізованій частині галактики, вони цінні союзники та вчені. Проте тут, де всі заледве зберігають у собі залишки цивілізованості, бо на першому місці знаходиться виживання, їх з радістю поїдають.

Лідер групи витягнув маячок та увіткнув його у землю поблизу із ще теплою тушою стихозавра. Маячок накрив тушу захисним полем, яке не підпускатиме нікого, крім збирачів із їхнього табору. Марина не змогла би дивитись, як вони розрізають на частини та поїдають представників раси, серед яких вона має кілька друзів, але вона не має подавати і виду, щоб не видати себе.

Після цього група вирушила далі. Як тільки вони дійшли до скалистих гір, Марина помітила дещо незвичайне за ними, тому умовила групу піти між горами.

Щойно вони ступили між скал, то із гнізд повилітали дикі білозубі. Вони стали бризкатись отрутою, тому група швидко перестріляла їх із імпульсної групи. Тих, що звалились на стежку, вони заховали собі до рюкзаків, щоб виділити їхню отруту.

Пройшовши гори, Марина не могла повірити власним очам. Це ж вежа Ерудитів. Сліди цієї древньої розвиненої цивілізації всі шукають у кожному куточку галактики. Можливо колись ця планета була їхньою базою. Можливо на цій базі збереглись цінні знання. А найголовніше ця вежа це телепортер на іншу таку ж базу. Це її шанс вибратись із тюрми.

Коли вони проходили попри вежу, ніхто із групи навіть не звернув на неї увагу. Вони і не здогадуються, що це таке, зрозуміла Марина. Тому вона дочекалась, поки вони опиняться біля озера, та зациклила браслет. Їй пощастило, що це була стара модель, яка мала багато технічних проблем.

Після цього Марина повідомила лідеру групи, що перевірить приміщення біля озера. Марина знала, що у ньому є таємний хід до вежі. Марина швидко відчинила приховані двері, залишила браслет на підлозі та зникла у лабіринті підземних ходів. Вона витратила близько двох годин, щоб добратись до вежі. Там все було вимкнуто та переважно зачинено.

Марина по сходах добралась до командного центру та змогла увімкнути сонячні панелі. Для увімкнення центру потрібно було багато енергії, тому вона виглянула у вікно та помітила, що її група зникає між горами.

Коли уже вечоріло, енергії все ще не було достатньо для запуску центру. Тому вона знайшла невелику кімнатку та заночувала там. Вранці, після сніданку Марина вирішила витратити цей день з користю, тому пішла вивчати, що є на цій базі.

Обійшовши кілька лабораторій, Марина не могла повірити своїм очам. Вона знайшла надсекретну лабораторію Ерудитів. Саме тут проводились ті важливі дослідження, які дадуть змогу перемогти людській расі та їхнім союзникам Пожирачів.

Марина знайшла кілька кристалів та записала на них цю важливу інформацію. Звичайно у неї були побоювання, що їй доведеться провести якийсь час у в’язниці, адже у них не буде поводів вірити дівчині, яка втекла із цієї планети. Та все ж вона офіційно не засуджена, тому рано чи пізно її відпустять.

Марині довелось провести на базі цілий тиждень, так як для переміщення на вибрану нею екзопланету потрібно було чимало енергії. Перші дні навколо нікого не було. Потім повз почали проходити банди із західних таборів. Між ними навіть була невелика перестрілка.

На четвертий день до того будиночку біля озера прийшла група із табору Марини. Вони боялись заходити в середину, бо думали, що в середині якась пастка, яка залишила від неї тільки браслет. Марина знайшла як увімкнути у тому будиночку камери, тому могла за ними спостерігати.

Зрештою, енергії назбиралось достатньо і Марина телепортувалась та екзопланету, на якій була така ж база. Проте на тій базі розташувались її фракція. Коли вона вийшла з телепорта, то побачила, що там чергував незнайомець, який викликав охорону. Як вона і думала, до з’ясування особистості Марина була у камері. За цей рік, що її не було на базі назначили нового командуючого та нового генерала.

Військові сказали, що повинні перевірити чи можна їй довіряти, адже вона цілий рік виживала серед злочинців. Під час допиту Марина розповіла свою історію та зацікавила їх інформацією про знання Ерудитів. Тому їй дозволили поспілкуватись із її знайомою-вченою Лідією.