Поки ти молода…

В день, коли Ілона відмовилась від своїх мрій під тяжінням обставин, час ніби поглинув її. Вона перестала помічати його плин і дуже скоро на її плечі впали білі пасма. Ілона вже була не в силах згадати про що вона колись мріяла та чи мріяла вона взагалі колись. Спогади із кожним днем тьмянішали та ставали не такими важливими.

Аж поки якось до неї у дім пристарілих не приїхала її правнучка Лідія, яка була як дві каплі схожа на неї. Лідія розповідала бабусі про свої мрії потрапити на один із кораблів, які вирушать у нову галактику, щоб вивчати її.

В той момент Ілона ніби проснулась від оманливого сну. Вона не могла повірити, що минуло стільки часу, що вона вже давно постаріла і тепер її мрії і справді не мають значення. Тепер Ілона чітко розуміла, що тоді в той момент, ніби відклавши мрії на потім, вона відмовилась від них назавжди.

Пізніше у її житті вже не було ні місця, ні часу для мрій. Це розуміння неначе дало Ілоні болючий ляпас і вона по-справжньому відчула, як горить її щока.

- Але мама каже, що мені потрібно бути більш реалістичною. Хоч до відправлення ще 5 років, проте візьмуть тільки найкращих. До того ж, через 5 років мені вже буде потрібно думати про потреби сім’ї, а всі дурниці забути… - говорила Лідія.

Ілоні на мить здалось ніби вона бачить себе 50-річної давності. Тоді їй зв’язали «крила» та не дозволили іти за мріями. «Не можна допустити, щоб минуле повторилось», - подумала Ілона і схопила Лідію за руку так, що внучка аж перелякалась.

- Послухай мене хвилиночку, дитино… Лети за своїми мріями поки ти молода. Не важливо, якщо ти помилишся. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Бо потім – означає ніколи. Відкладеш свою мрію на потім і прокинишся тільки у будинку пристарілих, коли вже нічого не зміниш.

Ілона говорила це із такою серйозністю, що у Лідії аж пробіглись мурашки по спині і вона лише кивнула у відповідь.

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua