Збірка коротких фантастичних розповідей

Останній шанс

Марині подобалось літати над хмарами. Можливо саме неймовірний вигляд цієї невідомої субстанції, яка живе своїм життям над головами, змусила її стати пілотом штурмовика. Її роздуми раптово перебив лідер команди Степан, який наказав негайно знижуватись та приземлятись поблизу гори.

На щастя, її майстерність та технологічність штурмовика дозволила всій команді на борту навіть не помітити різне зниження. Коли штурмовик твердо стояв біля гори Марина доповіла лідеру і команда вийшла на зовні. Марина на всякий випадок увімкнула невидимість штурмовика.

Після цього вся команда стала пробиратись вверх на гору за лідером. Й так нелегкий шлях ускладнювало те, що вони не знали куди йдуть. Лідер сказав, що так потрібно для їхньої безпеки.

Після трьох годинної подорожі вони нарешті зайшли в невелику печеру та присіли біля стін, щоб трохи відпочити. Тим часом лідер вирушив вперед та через 10 хвилин повідомив, що вони знайшли. Тоді команда нарешті попросила пояснити, що ж вони такого знайшли.

- Тут вічність зберігає наше спасіння, - драматично сказав Степан.

Команда із подивом подивилась на Степана. Чого це раптом суворий і брутальний солдат раптово заговорив рядками із книг. Із їхніх поглядів лідер зрозумів, що цього їм не достатньо.

- Ви всі занадто молоді, щоб пам’ятати. Сто років тому технологію Григоровича використовували для модифікації ДНК людини, а не як сьогодні штучний інтелект «Ель» використовує для пошкодження ДНК. Рік тому доктор Павленко сказала, що якби в неї був зразок ДНК людини, яка не піддалась пошкодженню, то вона змогла би використати технологію Григоровича на добро.

Всі в команді пам’ятали цей величний момент, коли доктор Павленко змогла по їхнім знахідкам відродити перше призначення технології Григоровича. А потім вона всіх розчарувала тим, що без зразка технологія їм нічим не допоможе.

Але як дістати такий зразок, команда і поняття не мала. Ще 30 років тому «Ель» обманом дістався навіть до найвіддаленіших поселень людей, щоб пошкодити їм ДНК та запрограмувати на прискорене вимирання.

Члени команди оживились, а їхні очі загорілись вогниками, від передчуття того, до чого веде Степан.

- Ви хочете сказати, що Григорович заховав в цій горі зразок не пошкодженого ДНК? – радісно запитала біолог Оксана, але потім її радість різко змінилась на розчарування, - але тоді би «Ель» точно би про це знала та вже давно все тут знищила.

Лідер поспішив їх заспокоїти та попросив, щоб вони помалу пересувались в середину, де він продовжить їм розповідати.

- Так, «Ель» вже би давно знищив, як би він був не просто машинним кодом, який також може не врахувати всіх обставин. Коли «Ель» остаточно захопив владу, то наказав знищити будь-які свідчення про те, для чого насправді Григорович винайшов свою технологію та як вона насправді діє. Тоді роботи знищили тисячі примірників його книг, видалили сотні наукових статей та замінили своїм.

Зрештою, Степан зупинив команду та обережно показав, що там датчики та імпульсна зброя, яка нікого живим не підпустить до стальних дверей.

- Але нам все-одно вдалось розшукати фрагменти та скласти із пазлів картину. Так ось під час наших пошуків я знайшов одну друковану книгу. Її написав один із асистентів Григоровича. Одна із глав описує дещо поетично і можливо прикрашено про сім’ю Григоровича. Там пише, що його мама була актрисою неймовірної краси, яку покорив сміливий і багатий вчений. Але через генетичну хворобу його мама померла при родах. Тоді її батько вирішив зберегти красу дружини у вічності та влаштував цю схованку. А коли Григорович виріс, то розробив технологію модифікації ДНК, щоб більше люди не помирали від хвороби.

Команда схвильовано слухала розповідь лідера. А по їхніх обличчях він бачив, що їх щось тривожить у цьому.

- Тобто ми ризикували, продирались стільки часу в гору, а тепер стоїмо біля невідомої системи і все тому, що ви прочитали мильну історію в старій книжці? А якщо це все неправда? А якщо там немає нічого? Ви ж лідер? Як ви могли в таке повірити? – незадоволено сказала Оксана.

Інші теж стали на її сторону. Їх не переконала його занадто гарна історія. Степан відчував, що вони ось-ось розвернуться та підуть назад до штурмовика. Лідеру треба було терміново сказати щось таке, що переверне їхню думку про цю місію.

- Це ще не все. В книжці не було вказано точні координати. Щоб їх знайти, я підставив дані трьох різних баз даних, які ми перебирали за цей рік.

Але команду це не вразило. Тоді Степану довелось застосувати туз в рукаві.

- Але остаточно мене переконали дані сканування цього регіону. Ось погляньте.

Тоді Степан буквально із рукава дістав, захований в таємний карман, лист паперу. Члени команди зібрались біля нього та здивовано дивились на результати, що в середині гори хтось автономно збирає енергію для чогось. Після цього їм довелось визнати, що лідер можливо й правий.

Після цього команда розвернула в печері пункт по розгадуванні секрету системи стальних дверей. Лідер припустив, що цю систему використовували в часи батька Григоровича і, дані про яку, можливо були привласнені «Ель» кілька десятиліть тому.

Зрештою, після шести годин плідної роботи команді вдалось розгадати систему та відчинити двері. Увійшовши в середину, команда виявила, що там досить холодно. На стінах висіли зображення красивої жінки, а в центрі стояла біокамера, в якій була та сама жінка.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше