Так багато синього...

«Так багато синього… Чи так буває, що все синє?» – перше, що подумала Поліна, коли відкрила очі і побачила над собою воду.

Сотні бульбашок кисню піднімались вверх до жовтої розжареної кулі. «Це не обов’язково мій кисень», - подумала Поліна, даючи собі ще кілька хвилин.

Перед очима й досі стояла головна рубка, де вона стежила за станом корабля під час бою. Їх стан був невтішнім. Корабель отримав дуже серйозні пошкодження і з кожною хвилиною було все більш очевидно, що вони програють.

Команда корабля розуміла, що ворог не дасть їм можливості дочекатись підтримки і тому песимісти вже надіслали своїм близьким прощальні листи, а інші все ще шукали способи викарабкатись.

Діана крикнула капітану, що у ворога на 90% зарядилась велика пушка. Петро крикнув, що вистріл із великої пушки остаточно їх доб’є. Капітан запитав у Лідії чи можуть вони маневрувати або рухатись хоч якось. Вона відповіла, що ремонт й досі триває.

Тоді капітан попросив Віктора надіслати запит місце знаходження підмоги. Віктор через хвилину повідомив, що їм потрібно подобати ще чверть шляху.

В цей момент Діана прокричала, що велика пушка зарядилась на 96%. Капітан наказав дістати всім кисневі балони та приєднати до захисних костюмів. Поліна приклала руку до дисплея і відчинилась внутрішня частина конструкції, де зберігались балони. Вона взяла один балон, одягнула на плечі та приєднала його до системи захисного костюму.

Поліна відкрила очі та побачила, що над нею плаває риба. На мить їй стало страшно, бо Поліна й гадки не мала, яка риба водиться на цій екзопланеті. Проте їй вдалось заспокоїти свою паніку та поглянути на годинник. Ворожий корабель вже мав би покинути орбіту, тому Поліна натиснула на своєму костюмі кнопку і через мить вона опинилась на поверхні води.

Навколо не було видно жодного клаптика суші, зате у воді плавало чимало живих членів команди, а скоро прибуде корабель із їхньої фракції та евакуює їх. Цей бій вони програли, але війна триває.

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua