Один момент

Один момент може змінити все. Ось ти щаслива в компанії дорогих людей насолоджуєшся довгоочікуваною поїздкою, а в інший ти заручник, без надії на визволення…

Ірина пам’ятала як вона разом із чоловіком Сергієм спустились в ресторан та присіли за один із спільних столів. Вони замовили їжі та вина, а поки чекали познайомились із людьми, з якими сиділи за одним столом. З ресторану відкривався чудовий вид на космос і вони всі з легкістю могли за їжею насолоджуватись його безкраїми просторами.

Але цей момент закінчився, коли їхній космічний корабель охопила невідома зелена бульбашка. Вся техніка на кораблі вмить відключилась і їх поглинула темрява. Ніхто не знав, що відбувається, а через хвилину на екранах з’явилось зображення чоловіка в масці.

- Вітаю вас, пасажири! Ви стали першими зручними заручниками космічних піратів! Ваша планета вже знає чого ми хочемо за те, щоб звільнити вас. А поки вони будуть збирати необхідну суму, ми доправимо вас на одну віддалену планету, де вони не знайдуть вас без нашої допомоги.

По ресторану пройшлась хвиля обурення. Ірина згадала про що якось їй розповів колега. Вона провела пальцями по руці, де був тоненький шар із наночіпами і він засвітився. На неї одразу ж звернули всі увагу і вона показала всім як таке зробити.

Після цього Ірина запропонувала знайти адміністратора ресторану, який мав би бути людиною. Вони спробували увійти в зону для персоналу, але двері були щільно зачинені. Раптом хтось із верху східців закричав, що двері із ресторану також не відчиняються. По залу прокотилась ще одна панічна хвиля, бо всі боялись бути замкненим.

Тоді якийсь чоловік сказав, що треба зламати двері. Він із кількома іншими взяли декілька столів, з’єднали їх між собою елементами декору та стали гримати ними по дверях. Ірина з Сергієм відійшли в бік в надії, що в паніці їх не затопчуть.

Раптом механізм, що утримує двері закритими, відчинився. Всі здивовано завмерли, побачивши, що із-за дверей виходить дивне світло. За хвилину вони побачили, що це хтось наближається…

Хтось із дивним джерелом світла акуратно відчинив двері і всі побачили жінку в уніформі персоналу корабля. Пасажири полегшено видихнули, зрозумівши, що це адміністратор ресторану. Вона, із спеціальною паличкою в руках, залізла на стіл так, щоб її бачили більше людей.

- Мене звати Аліна, я той самий адміністратор ресторану. Як ви вже знаєте наш корабель захопили космічні пірати. Ця зелена бульбашка повністю вимкнула всю нашу техніку і у нас немає ніякої можливості її запустити. А це означає, що нам доведеться згадати як жили наші предки, - сказала Аліна і по залу прокотилась хвиля обурення, - це ще не все! На схожі випадки на кораблі передбачили спеціальний важіль, який відкрив всі двері на кораблі. Крім очевидних плюсів, це означає, що тепер жодні двері на кораблі не зможуть закритись від сторонніх.

Почувши це, всі присутні почали це настільки бурхливо обговорювати, що Аліну вже ніхто не чув.

- Ще одне! – закричала Аліна, - те, що ми повинні згадати як жили наші предки, означає відродити тільки знання, зберігши при цьому цивілізованість та людяність. Допомагайте тим, хто цього потребує та не чіпайте чужі речі. А якщо ви зараз вже поїли, то розійдіться по своїм каютам. Будемо сподіватись, що це скоро закінчиться.

Ірина та Сергій вже поїли, тому вирішили піти до каюти. Дорога виявилась не легкою, бо прийшлось йти по східцям, аж на 6 рівень. Прийшовши в каюту, Сергій підпер двері стільцем на всякий випадок.

Ірина пам’ятала, що вже через кілька годин корабель опинився в якійсь планетарній системі, а потім вони увійшли в атмосферу екзопланети та приземлились на відкритій частині суші. Після цього зелена бульбашка збільшила свій радіус до 10 км, так щоб пасажири могли виходити, але не розбігатись дуже далеко.

Перші дні Ірина та Сергій не виходили із корабля, проте, коли минула 7 ніч на планеті вони бачили, що пасажирів почав охоплювати відчай і тому увійшли в команду дослідників нової планети.

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua