Сила байдужості

Марина раптово прокинулась від неприємного запаху диму та перші кілька хвилин намагалась зрозуміти його джерело. Переборовши сонну хмару, яка оповила її свідомість, дівчина згадала, що вчора вдень вона з групою друзів вирушила в похід у ліс.

Марина швидко вийшла з палатки та помітила, що поруч з їхніми палатками розпочалась справжня пожежа. Єдине, що захищає їхній міні табір це захисне поле. В один момент Марина відчула як велика порція адреналіну хлинула по її жилах, а потім жах та страх скували її тіло та можливість тверезо оцінити ситуацію.

Все, що дівчина в той момент бачила це великі оранжеві язики полум’я, які безжально знищують всього, до чого торкаються. Вони швидко поширювались у всі боки та з кожною хвилиною залишали їм все менше місця для відступу.

Марина стиснула кулаки та вп’ялась нігтями собі в шкіру. Біль змусив її на хвилину закрити очі, і Марина скористалась цим, щоб відвоювати свою свідомість у жаху. І в наступний момент вона одразу ж кинулась будити своїх друзів та роздумувати чи можуть вони якось бути причетними до цього жаху. А потім вона одразу ж надіслала сигнал тривоги рятувальним службам.

Вони вже майже зібрали всі свої речі, коли Марина побачила як звірі з криками біжать від вогню. Вона крикнула друзям, що потрібно стримати вогонь, щоб тварини встигли втекти, проте раптово Віталій сказав, що не буде витрачати на це енергію свого захисного поля.

Марина кинула на нього здивований погляд, але йому було байдуже до цього. А в наступний момент, Марина згадала, що хлопці розвели вогнище на сусідній поляні і Віталій залишився там, бо ще не хотів спати.

- Віталій, ти погасив вогнище, яке ви розпалили?

- Яке вогнище? Я не пам’ятаю… - відповів Віталій та не розумів навіщо вона його про це зараз запитує.

- Ти розумієш, що ця пожежа могла розпочатись від того вогнища?

Після цих слів всі друзі уважно поглянули на Віталія. А він лише розвів руками, після того як закинув сумку в машину та сів у салон.

Віталій не розумів, чому друзі раптово зупинились та так дивно на нього дивляться. Десь там було чути як тріскотять гілочки, листя, дерева, як могутня сила поглинає все на своєму шляху. Проте в той момент сила вогню здалась мізерною в порівнянні із силою байдужості та невігластва, яку проявив її друг.

- Сідайте швидше по автомобілях! - сказав їм Віталій, й далі ігноруючи суворі погляди друзів.

Друзі кинули свої сумки в машини, проте в салони сідати не поспішали. Марина прочитала в їхніх поглядах те, про що й сама думала. Вони всі розуміли, що зараз немає часу пояснювати Віталію, в чому його помилка, особливо якщо він так вперто намагається не розуміти.

- Ми не можемо поїхати, ми повинні допомогти тваринам… - сказала Людмила і всі кивнули.

Друзі взяли із автомобілів запасні заряджені акумулятори для захисного поля, зачинили автомобілі та кинулись в жерло пожежі. Віталій лише похитав головою та зачинив двері автівки.

- Ви геть ненормальні! - сказав Віталій та завів мотор свого автомобіля.

Марина бігла через вогонь в пошуках постраждалих, коли почула характерний звук зльоту автівки. Вона не стала дивитись куди він поїхав, а продовжила пошуки. Раптом вона помітила групу оленів, які заледве тікали від язиків полум’я. Марина підбігла до них та збільшила своє поле, яке стримало поширення вогню та дало час оленям зникнути між деревами.

Через 10 хвилин на місце прибули рятувальники та протягом години ліквідували пожежу. На світанку Марина йшла із важким серцем до автомобілів по згорілій траві, коли почула як рятувальники говорили, що пожежа розпочалась із непогашеного вогнища, яке залишили без нагляду.

Марина кинулась до друзів, адже від тепер вони всі потраплять під слідство за свій злочин…

Більше історій в Instagram @moon_litera_ua