Там земля

Багряно-рожеві, а інколи сірі хмаринки розпливлись по небу і нагадували повітряний йогурт із ягідним смаком. Чим більше Юлія так думала тим більше її уява заміщала картинку. Дівчина хотіла відвернути погляд, щоб не мучити себе видом такої смакоти, проте у неї навіть на це не було сил. До того ж, через сильний голод, Юлія все одно по всюди бачила їжу.

А всього два тижні тому Юлія у складі розвідувальної команди вирушила до нової екзопланети, яку визнали вдалою для колонізації, щоб провести дослідження материкової частини та визначити, де найкраще розпочати будівництво першого міста.

Командир корабля саме проводив перемовини із командуванням на геостаціонарній орбіті, коли із-за супутника планети вилетів у два рази менший корабель, на якому був гігантський малюнок черепа. З іншого корабля одразу ж викликали їх на зв’язок та стали вимагати, щоб вони негайно здались їм на милість.

Співробітники розвідувального корабля всіма силами відбивали їхні спроби зламати захист, а потім розпочалось бомбардування. На диво, пірати знали про уразливі місця корабля, тому екіпажу нічого не залишалось, як розбігтись по рятувальним шлюпках та відправитись на екзопланету.

Коли шлюпки входили в атмосферу, то пірати послали сильну електромагнітну хвилю, яка повністю знищила їхню систему зв’язку. Шлюпка, у якій була Юлія, впала кудись в океан та за два тижні жодного разу не натрапляла на материк чи острів.

В перший тиждень вони не надто економили їжу, бо думали, що швидко натраплять на материк. А потім їхні порції ставали все скромніше і скромніше, поки позавчора їжа повністю не закінчилась.

Юлія обережно відвела погляд від неба та побачила десяток колег, які також обезсилені лежали хто де. Раптово всі почули тихе хрипіння та не одразу розібрали слова.

- Земля! Там земля, - сказав хтось вже більш чіткіше, ніби хороша новина додала йому сил боротись за життя.

Стомлені колеги з останніх сил піднялись та побачили у вікні, що там десь далеко на горизонті й справді видніється земля.

Ця новина швидко поширилась по шлюпці та звідусіль почулись радісні викрики. Усі помалу почали збиратись біля виходу та спостерігати як земля помалу стає все ближче та ближче, аж поки вони не опинились на пляжі.

Система шлюпки кілька разів видала попереджувальний сигнал та відчинила двері. Люди почали помалу виходити на пляж та роздивлятись його в пошуках чогось поживного. Вони були ослаблені, тому вирішили розділитись на групи та таким чином вирушити в джунглі в пошуках їжі. А потім зібрати це все докупи та помалу поділити між всіма.

Дехто не був задоволеним запропонованим планом, проте не мав зайвих сил на суперечки, тому просто вирушили до джунглів. Юлії, на перший погляд, здалось, що вони дружелюбні, оскільки за першу годину їй вдалось зібрати чимало смачних фруктів, які не дуже високо росли.

Коли група Юлії повернулась на пляж та висипали свої фрукти до загальних, то помітили, що колеги поруч вже зажарюють рибу. Вже невдовзі на пляжі зібралось кілька десятків людей, які задоволено насолоджувались їжею та просто раділи такій можливості.

В першу ніч вони вирішили ночувати в шлюпці, оскільки вони не знали чи не водяться у джунглях хижі тварини, які можуть на них напасти серед ночі. А вже вранці вони почали обговорювати свої наступні дії.

Юлія долучилась до команди, яка обійде вирушить в експедицію цією землею та з’ясує наскільки вона велика, щоб потім мати можливість з’ясувати, де їм найкраще будувати тимчасове поселення.

Їм вже склали у дорогу рюкзаки з достатньою кількістю їжі, води та невеликої лазерної зброї для захисту і позначення, що вони вже тут були, коли десь із глибин джунглів вони почули загрозливе ричання.

Спершу вони не надали цьому значення, але вже через кілька хвилин воно повторилось із більшою силою і тоді всі зрозуміли, що ця земля не така вже й безпечна, як здавалась їм вчора.

Більше розповідей в інстраграм @moon_litera_ua