Яким би було її життя

Між триста метровими хмарочосами акуратною змійкою рухались невеликі автономні вагончики, які розвозили людей по всій колонії. Ганна любила ці швидкі поїздки, під час яких можна було полюбуватись краєвидами та поспостерігати за життям інших.

Увійшовши в один із таких вагончиків, Ганна вибрала у програмі кінцеву зупинку «Космодром» та оплатила проїзд. Через хвилину вагончик швидко рушив, лише злегка зменшуючи швидкість під час поворотів.

Зрештою, програма повідомила їй, що вагончик прибуде на її зупинку через хвилину, тому жінка попрямувала до виходу. Коли двері вагончика відчинились, Ганна побачила великий напис «Космодром», який світився голубим світлом.

Жінка помалу вийшла та рушила до входу, а разом із нею в середину йшло ще з десяток людей. На іншому кінці будівлі знаходилось кілька проміжних кишень, через які можна було потрапити в середину корабля.

Ганна повільно підійшла до входу на корабель, на який у неї був квиток, та переконалась, що у неї ще є час до відправлення. Після цього вона вирушила до повністю скляної стіни, за якою можна було побачити кораблі, які приєднані до Космодрому, а за ними - безкраї пустощі Місяця.

Дивлячись на сіру поверхню, Ганна ненароком задумувалась про те, скільки предкам потрібно було мати розуму та хоробрості, щоб побудувати на неживому космічному тілі процвітаючу колонію, яка успішно функціонує вже майже століття.

Проте для Ганни найбільшою загадкою та дивовижною річчю була велика голуба планета, яка завжди була на небі. Ганна пам’ятала із самого дитинства, як роздивлялась незвичні обриси і візерунки, які утворювали хмари, та уявляла, яке воно життя там.

Вона гадала, як це жити там, де на всій поверхні є кисень, де над головою пливуть хмаринки, де води стільки, що дух перехоплює. Ганна любила роздумувати над тим, як би змінилось її життя, якби вона росла на планеті.

Раптом її думки перебило гучне повідомлення:

- Через 10 хвилин закінчується посадка на рейс на планету Земля.

Після цього оголошення, Ганна взяла свою валізу та попрямувала до проміжної кишені. Перед входом жінка приклала зап’ясток до сенсору і через 30 секунд він засвітився зеленим та пропустив Ганну всередину.

Її місце було на другому поверсі, тож вона обережно спустилась та акуратно пройшла поміж рядами. Помістивши свою валізу у спеціальний відсік, Ганна примістилась у своєму кріслі та відкинула спинку. Більшість пасажирів вже були на своїх місцях: хтось спав, хтось читав, хтось дивився фільм.

Проте Ганні в цей момент хотілось дивитись на голубу планету та відчувати те приємне хвилювання від того, що вона скоро опиниться на її поверхні. Так як ця поїздка робоча, то вона буде там всього тиждень, але це не зменшувало її захвату.

Коли оголосили старт корабля, Ганні пригадались історії її мами, які їй розповідала її мама про те, як юна вчена вирішує стати добровольцем в будівництві першої колонії на Місяці. Тоді дві сотні сміливців висадились поблизу невеликого житлового модуля, який побудували із спеціального полімеру за допомогою методу 3D-друку.

Тоді доля колонії залежала від того, чи виділять фінансування на Землі. Тому сміливці жили з думкою, що наступного дня можуть закрити цю програму і вони повернуться додому. Проте через кілька років програма колонізації Місяця отримала фінансову підтримку від приватних компаній.

Від тоді тут почали будувати більш довготривалі будинки, а рекламний відділ тих компаній представив звичайним людям колонізацію Місяця у вигідному світлі, тому в наступні десять років сюди перебратись тисячі людей.

Зрештою, Ганна побачила як корабель входить в атмосферу планети та затамувала подих. Внизу вона вже бачила розстелену білу ніжну ковдру, яка здавалось плила на своєму рівні та геть не піддавалась гравітації.

Вже скоро корабель пройшов крізь шар хмар і тепер внизу все було голубим. Ганні здалось, що вода тут повсюди. Проте помалу почали показуватись обриси суші та Космодрому. Ще кілька хвилин і її мрія збудиться…

Більше розповідей в інстраграм @moon_litera_ua