Ти завжди знав, що я по тебе прийду

На вулиці мороз пробирав до кісток, але я не відступала, а продовжувала гуляти, бо знала як це важливо для Арчі хоча б трохи побігати. Він саме заривався в кучу снігу, а потім радісно із неї випригував. Складалось враження ніби він взагалі не відчував морозу. Зрештою Арчі помітив, що у мене починають синіти губи, і тому прибіг до мене. Я причепила поводок до його ошийника і ми пішли по гарячу каву.

Знаєте, а я ж з самого дитинства боюсь собак, відколи на мене з мамою вискочив із загорожі великий пітбуль. І я й зараз боюсь всіх інших собак, крім Арчі, бо він особлива собака. Так вийшло, що я врятувала Арчі, а він врятував мене.

Я тоді була молодою і повною сил. Все почалось із того, що я вела патрулювання на орбіті. Все було тихо і спокійно, аж поки якесь випромінювання із далекого космосу не вивело із ладу прибори у моєму космольоті, і він почав падати на Землю. Я встигла повідомити диспетчеру про свої проблеми, до того часу, коли зник зв’язок.

Досягнувши потрібної висоти, я капітулювала і приземлилась в засніженому лісі. Мій ручний медичний сканер показав, що в мене забій лівої ноги та, на щастя, не було внутрішньої кровотечі. Тому я наклала собі невелику шину із підручних засобів, як нас вчили на курсах виживання.

Після цього мені довелось пройти кілька днів лісом, а потім степом, поки я не добралась до людських поселень. Йдучи по степу я раптом натрапила на маленьке беззахисне щеня. Я спочатку злякалась, але воно поглянуло на мене так, ніби давно мене чекало. Тоді я взяла його і заснула собі під куртку. А потім дійшовши до роздоріжжя, я запитала у щеняти, по якій дорозі краще піти. Він все таки слідопит. Тоді маленький звір вказав мені праворуч і вже за 2 кілометри я знайшла селище. Від того моменту мені завжди здавалось ніби ми розуміємо одне одного. Ви думаєте це справді так?

Більше розповідей в інстраграм @moon_litera_ua