Збірка коротких фантастичних розповідей

Що буде, якщо…

Інколи у житті настає момент, коли у свідомості зароджується думка «Що буде, якщо…» і одразу ж відчуваєш, як живіт стискується, ніби відчуває всю небезпеку, яка чекає в майбутньому разом із наслідками від такого рішення.

Коли ця думка прийшла у свідомість Людмили, то у її вухах і досі стояв звук цокання її шпильок, на яких вона швидко здолала половину коридору та зупинилась, щоб переглянути сповіщення. Дівчина швидко підняла руку та побачила на тонкому шарі полімеру, який покривав її зап’ясток, що таксі прибуло до сорок другого поверху та чекає на неї.

Відмітивши це сповіщення як прочитане, Людмила ступила ще декілька кроків і відмітила для себе, що тепер її шпильки вже не так голосно цокали. А в наступну мить дівчина помітила прочинені двері до кабінету директора та лише на мить заглянула в середину.

Але і цієї миті їй вистачило, щоб побачити, що Андрій, керівник сусіднього відділу діставав із сейфа у підлозі пачки грошей та складав їх у сумку. Він був настільки поглинений цим заняттям, що навіть і не думав дивитись у коридор, тому Людмила була впевненою, що він її не побачив.

Ступивши ще кілька кроків, Людмила подумала: «Добре, що в цей момент я не цокала шпильками». А потім вона зупинила саму себе та задумалась. І тут їй сяйнула ця думка: «Що буде, якщо я просто піду далі, сяду у своє таксі і зроблю вигляд, що нічого не бачила? Я не знаю, чому він це робить. Я не знаю, чи є це крадіжкою. І до того ж, я поспішаю. А йому ще й може всяке на думку впасти, якщо зрозуміє, що я все бачила…»

Із цими думками Людмила обережно дійшла до виходу із зони їхньої компанії та приклала зап’ясток до сенсору, який зчитав її чіп та записав годину, у якій вона йшла з роботи. Проте внутрішні сумніви не давали їй піти далі і тому Людмила вибрала на сенсорі пункт перевірити її робочі сповіщення.

Раптом хтось швидким кроком пройшовся попри неї, ткнув зап’ястком в сенсор та поспішив вийти за межі.

- До побачення! - кинув хтось.

- До побачення! - відповіла Людмила та побачила, як Андрій мало не біг із сумкою в руках.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше