Як же я давно не був на Землі

Павло вже понад годину сидів над однією єдиною пляшкою пива, чим дуже нервував бармена. Павло вдумливо вдивлявся в обличчя інших відвідувачів, спостерігав за тим, що вони роблять та неначе шукав у цьому відповідь на загадку всесвіту.

- Пригостите? - зненацька сказала білява дівчина, яка сіла поруч із Павлом.

Хлопець лише кивнув та замовив дівчині напій, чим злегка пом’якшив погляд бармена. Дівчина зробила кілька ковтків та оцінююче зміряла поглядом чоловіка.

- Чому ти такий сумний? - запитала вона, опершись на руку.

- Все ніяк не можу дещо зрозуміти…

- Що?

- Як же я давно не був на Землі… Коли я покидав Землю сто років тому всі говорили мені, що коли я повернусь, то технічний прогрес настільки піде вперед, що як спеціаліст вже ніде не знадоблюсь. І ось я повертаюсь, а прогрес суттєво не змінив планету…

- Ти жартуєш? - запитала дівчина, а потім по його виразу обличчя зрозуміла, що ні, - то тобі вже більше сотні років?

- Десь так. Я ще не встиг це усвідомити, якщо чесно.

- Ну в нас є колонія на Місяці і ще кілька космічних програм, здається, - сказала дівчина, намагаючись підбадьорити чоловіка.

- Це все не те. Мій друг, який залишився на Землі, як раз розробляв проєкт колонії на різних екзопланетах і сказав мені, що коли я повернусь, то мій корабель безнадійно застаріє, а колонії по його проєкту вже будуть процвітати мінімум на 13 екзопланетах. А що я бачу? Його колонія є тільки на Місяці! - сказав чоловік, намагаючись максимально точно передати свій стан.

- Знаєш, якщо тобі щось не подобається, то самий час це змінити… Можливо, тому ти й вирушив в таку подорож, щоб тепер все змінити? - сказала дівчина, підморгнула та рушила в бік більярду, а потім покликала до себе чоловіка.

Слова дівчини перевернули всі роздуми Павла з голови на ноги. Він не знав як відповісти на це, розуміючи, що вона права.

- А може й справді…