Де заховатись від…

Аліна впевненим кроком пройшлась повз охоронців і підійшла до місце, де все сталось. Начальник охорони Василь різко віддавав накази робітникам, при цьому енергійно вимахував руками.

- То все сталось тут? - запитала Аліна.

- То це ви наш новий психолог? - запитав Василь, помітивши бейдж, - Так, все сталось тут. Дівчина оперлась на перила, а вони враз відірвались і впали в низ. Дівчина не змогла втриматись і теж полетіла вниз. Добре, що на п’ять поверхів нижче знаходиться дитячий куток, який натягнув кілька сіток. От саме на них дівчина і впала.

- Ну а де вона зараз?

- З невідомих для нас причин дівчина залізла в один із дитячих будиночків для ігор і ніяк не реагує на наші прохання вилізти. Можливо вона так перелякалась, що в неї там стався психічний розлад і вона так заціпеніла чи ще щось таке…

- Зрозуміло, дякую. А як же я туди маю потратити? Тільки не кажіть, що мені теж доведеться стрибати? - сказала Аліна з сарказмом в надії, що є інший спосіб.

- Та ні. Роб! Їдь сюди і покажи нашому психологу, як потрати в той будиночок.

Через хвилину до них під’їхав робот, який був трохи вище метра та вказав Аліні на ліфт. Вони обоє сіли в середину та спустились на п’ять поверхів вниз.

- Ці будиночки зроблені так, щоб діти могли в них потратити тільки із тих сіток. Це ніби їхнє таємне місце. Проте все ж є доступ до них з іншого місця, адже потреби бувають різними, от як зараз, - сказав Роб.

Аліна тільки кивнула у відповідь, а тоді вони увійшли в закриту зону для відвідувачів та пройшлись довгим коридором до невеликого входу під самою стелею.

- Сканування вказали, що та дівчина сидить найближче до цього входу. Ось, візьміть, щоб бути зі мною на зв’язку. Я буду вам вказувати куди повертати, - із цими словами робот простягнув Аліні маленький навушник.

Дівчина кивнула та поставила його собі у вухо, а потім піднялась вверх по драбині до невеликих дверей. Відчинивши їх, Аліна помітила, що місця там не так вже й багато. Глибоко вдихнувши, дівчина почала повзти.

В середині цього дитячого будиночку було доволі тісно та й повітря ніби ставало все менше. Аліна нагадала собі, що у неї немає клаустрофобії, коли у її вусі прозвучав голос Роба.

- Зараз повертайте на право, і одразу на ліво і вже мали би її побачити.

Аліна так і зробила, тому й справді помітила дівчину, яка забилась в куток обгорнула ноги руками і схилила голову. На якийсь момент Аліні здалось, що дівчина спить. Проте, коли вона до неї підібралась поближче, то зрозуміла, що вона просто заклала руками вуха.

- Не лякайтесь мене, я психолог і хочу вам допомогти… - сказала Аліна, коли зупинилась за 2 метри від дівчини.

Спочатку вона ніяк не реагувала, тому Аліна доторкнулась до неї кінчиками пальців. Дівчина здригнулась і тоді Аліна знову повторила свою останню фразу.

- Чому ви тут? Вам було дуже страшно під час падіння? На щастя все закінчилось добре і ви вижили…

- Ви не розумієте… - нарешті заговорила дівчина.

- То поясність. Я вас вислухаю і допоможу чим зможу.

- Воно все одно трапилось… це падіння. Хоча я все зробила…

Аліна не розуміла поки про що вона говорила, тому просто очікувала. Дівчина тим часом не могла говорити про це без сліз, що майже повністю вже залили її обличчя.

- А що ви зробили?

- Мені з дитинства снились інколи сни із моїми найбільшими страхами… Коли я підросла, то багато з них стали збуватись… Я повинна була щось зробити, тому я приняла пропозицію «Космофлота» працювати саме в цьому місті над новим типом двигуна для міжзоряних двигунів… Але все повернулось… Перший страх збувся…

- Послухайте, куди б ви не поїхали, ваші страхи завжди будуть з вами. Щоб вони не збувались потрібно попрацювати над собою і тоді ви помітите, як все зміниться у вашому житті…

Дівчина дивилась на Аліну так, ніби не розуміла про що вона говорить та лише витирала сльози.

- Ходімо. Вас просканують роботи і, якщо ви не постраждали, то відпустять додому. А коли ви заспокоїтесь, то я вам розповім як впоратись із страхами…

Дівчина лише кивнула та простягнула руку Аліні у відповідь.