Збірка коротких фантастичних розповідей

Милість тирана

Поліна вже ледве дихала, але ні на мить не зупинялась. Вбігаючи в мерію, дівчина вже ледь стримувала сльози та гнів. Вона поспішно приклала зап’ясток до сканеру і, коли він загорівся зеленим, то майже перепригнула через металеву трубу, механізм якої останнім часом часто заїдав.

Поліна швидко піднялась на потрібний поверх та пройшлась повз секретарку, навіть не питаючи дозволу увійти. Мер Леонід сидів на своєму стільці та швидко перебирав пальцями у повітрі - набирав тест для якогось документу, проте помітивши незвану гостю, швидко перемкнувся на реальність.

- Чому..? - промовила Поліна та зупинилась, щоб зібрати всі сили докупи, - Чому ви жодного разу за ці 7 років мене не послухали? Чому ви проводили політику умиротворення та чекали, що все саме якось вирішиться?

Леонід потер свою бородою із сивиною та кинув незадоволений погляд на молоду дівчину, яка хоч і стала за ці роки одним із його радників, все одно не мала права просто так вриватись в його кабінет та ставити під сумнів його рішення.

- Тривають наші останні дні, тож забутьте про всякі формальності! - поспішила випередити його Поліна.

- Дівчинко, будьте ж нарешті оптимісткою та викиньте з голови такі дурні думки, - як завжди спокійно та дещо байдуже відповів мер.

- Нам вже не допоможе ніякий оптимізм! Столичні чиновники видали наказ на зниження нашої колонії! - гучно заявила Поліна та одразу ж відправила відповідний наказ меру. Наказ одразу ж висвітився перед обличчям мера, - Чи точніше вже не колонії науковців, а «древнє покинуте будування, яке заважає розвитку нової колонії та підлягає знищенню із космосу», - процитувала Поліна термін із документу.

- Але ж як їм вдалось… - лише зміг сказати побілілий мер.

- Гроші, - відрізала Поліна, - в цій галактиці й досі все вирішують грубі гроші в карманах потрібних чиновників.

Леонід лише злегка кивав на її слова, й досі вчитуючись в слова наказу. Поліна повільно підійшла до вікна та подивилась в небо. Десь там на орбіті планети кораблі іншої колонії готують свою лазерну зброю, щоб кількома вистрілами знищити їх. А вона навіть не знає, коли це має бути.

В цей момент Поліна добре зрозуміла, що інколи не до кінця усвідомлюєш як багато часу минуло від якоїсь події. Адже від того моменту, коли астрофізик Поліна вперше примітила групу кораблів, які цілеспрямовано прямували до їхньої екзопланети, минуло вже понад 7 років.

Тоді вона одразу ж повідомила про це керівнику, а коли інформація осіла без належного реагування, дівчина особисто донесла її Леоніду. Як виявилось ці кораблі летіли сюди, щоб заснувати нову незалежну колонію. Так як в галактиці залишилось мало вільних екзопланет для нових колоній, то вони якось дізнались, що цій всього одна невелика колонія, яка до того ж досі не оформила право власності.

Тож як у колонії не було прав власності, чиновники з столиці дозволили новим поселенцям зайняти вільні території. І як на зло вони забрали собі миловидну поляну та лісок за річкою, які вирощували кілька поколінь із колонії Поліни.

Пізніше нові поселенці почали забруднювати річку та винищили кілька видів місцевих тварин, яких вже майже приручили. Але оскільки у них було право власності на свою частину екзопланети, то вони керувались правилом: «На своїй території робимо, що хочемо».

І чим далі, тим все грубішою ставала їхня експансія. А сповнений оптимізму мер Леонід тим часом на все відповідав, що нічого поганого в цьому немає та сподівався весь час на їхню розсудливість та доброту, яку нові поселенці ніколи не проявляли.

І хоча Поліна неодноразово просила мера почати оформлення права власності, мер весь час відповідав, що йому заважають закони, які майже щороку змінювала столиця. А вже на початку цього року Поліна майже випадково натрапила на новий проєкт забудови їхньої екзопланети, в якому не було їхньої колонії.

Тоді мер поспішив її заспокоїти словами, що не вб’ють ж вони цілу колонію, тому Поліна начебто марно хвилюється.

- Послухайте, ми ж всі люди, - спокійно сказав мер та вирвав Поліну із спогадів, - Не думаю, що вони зможуть вбити стільки людей.

- Не варто сподіватися на милість тирана, - сказала Поліна, отримавши дані із супутника, що кораблі налаштували свою зброю за координатами їхньої колонії.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше