Марло

~1~

У країні далекій, мрійливій,

Де сонце сідає й встає,

Де місяць великий-великий,

І райдуга в небі живе.

У країні, в яку не всі вірять,

І кажуть, що вигадка все,

Про її дивні створіння,

Історію автор несе.

Живуть прекрасні створіння,

Не знаючи наших світів.

З природою воєдино,

Їх дім між прекрасних лісів.

Вони не зіпсовані благом,

Хоч багатства їх незліченні.

Не міряють щастя хламом,

Діти природи блаженні.

Створіння ті ельфами звуться,

Їх лик сонця миліший.

Прославляють свій рід, і не рвуться,

Показати, що хтось за них гірший.

Живуть вони та не знають,

Що Володарка їх наробила -

Чужака вона покохала,

Свою таємницю розкрила.

Красуня лиш раз ненароком,

На землі людей ступила.

Побачила чоловіка,

З тих пір до людей зачастила.

В тіні вона довго ховалася,

Красеня поглядом їла,

Та все ж почуттю піддалася,

На зустріч йому поспішила.

Він враженний її вродою,

І слова не міг промовляти.

Все що йому хотілося -

Красуню палко поцілувати.

Її аметистовий погляд, тонкий стан,

За шовк шкіра ніжніша,

Такої ніколи не бачив він,

За світ Божий була миліша.

З тієї ночі Володарка,

В дома часто не ночувала,

Поверталася нишком вдосвіта,

Щоб прислуга не помічала.

Час минав, разом з коханням,

Вона стала йому набридати.

Мовою чудернацькою,

Почала його дратувати.

Він дивився вже не в очі,

Чи принади жіночі, поставу.

Прикраси дорогоцінні на шиї,

Прикували його увагу.

Він в краї її просився,

Володарка довго вагалась.

Наступив день вирішальний,

На умовляння піддалась.

Погодився її коханий,

Додому більше не повертатись.

Дала йому зілля чарівного,

Став у мові її розбиратись.

Володарку не засуджували,

Що чужинця до замку привела.

Лише охорона насторожено,

Погляд від нього одвела.

~2~
Серед радників ельф наймолодший,

З Володаркою разом зростали.

Кохав він її усім серцем,

Ворогами з людиною стали.

Бідний ельф ночами вдивлявся,

У її далеке віконце.

До неї щодня придивлявся,

Чи не сумне його сонце.

Раз, погожої, теплої ночі,

Коли давно усі спали,

Радник ельф дивився в віконце,

Тієї, яку втрачає.

Він помітив чиїсь швидкі рухи,

І спалах яскравий порталу.

Коли придивився, то людина,

Інших людей пропускала.

Суворе порушення правил,

Володарка і так допустила,

Та бути того не могло,

Щоб портал усім відчинила.

Він побачив, як люди заходили,

Відразу до замку увірвався.

З охороною до Володарки,

На поклик душі відізвався.

Вперше в житті своїм плакала,