Розділ 2. Розподіл

Щойно я опустила голову на сумку, яку поставила до себе на коліна, як одразу провалилася в неспокійний сон, з якого мене висмикнув голосний чоловічий голос:

- Гей, Дрібнеча. Спиш чи що? - Я розкрила одне око, подивившись на того, хто заговорив зі мною. - Тобі до порталу чи просто відпочити присіла? - Схоже, йому нічим зайнятися, раз вирішив мене дістати.

- До порталу, - буркнула, міцніше стискаючи в руках жетон мага.

- О! Здорово! Нас спочатку на розподіл відправлять, а потім по школах та академіях. Ти куди плануєш вступати? - Болтун не вщухав, а мені просто конче потрібно було ще хоча б пару хвилин сну.

- Я не знаю, куди вийде, - відповіла, сподіваючись, що він все ж таки відстане від мене, але не тут-то було:

- А я у військову. При перевірці у мене виявили сьомий рівень магії, тому сподіваюся потрапити прямісінько в Академію Польотів, - мабуть, тут я повинна була вразитися, тому що паузу він зробив багатозначну. - Не чула про таку, чи що? Ууу... І звідки ти така дрімуча? –Тут мій терпець увірвався, наче мильна бульбашка, і я впевнено підняла голову:

- Місцева я, прямо з монастиря Святої Марії, не чув про такий? - Тепер настала черга хлопця витріщатися на мене в подиві. - І взагалі, мені вже пора, - я щойно помітила якийсь рух біля порталу, що засяяв яскравіше, ніж до того

- Мене звуть Юджин, запам'ятай, - підморгнув, пропускаючи вперед, сам же став відразу за мною.

- Напрямок, - похмурий стражник дивився на мене в очікуванні, і я поспішно простягла йому жетон мага.

- Вогняний архіпелаг, я від мага, - той лише кивнув у відповідь, прикладаючи мідяка до ледь помітної виїмки арки, і та тієї ж миті залилася блакитним сяйвом.

- Проходьте, - все з тим самим виразом обличчя промовив військовий.

- Дякую. Чи не могли б ви передати жетон магові? – Кинула наостанок чоловікові, і тойпогоджено кивнув.
Після цього я несміливо зробила крок у вир сили, що виштовхнула мене на зелену галявину, серед якої розташовувалися намети. До них я й попрямувала.

Народ прибував з усіх боків, і вже почали утворюватись черги, в одну з яких я і встала. А коли я опинилася навпроти гарненької дівчини з пухнастими лисячими вушками замість людських, то так і втратила мову.

- Руку, - промовила та, роблячи якісь позначки у своєму журналі. - Руку давай, - я швидко простягла долоню, і над нею прокотилася безбарвна сфера, наповнюючись вже знайомими мені різномасним іскрами. - Що за чорт? Саймон, підійди, - звернулася «лисичка» до невидимого співрозмовника, а черга за моєю спиною заворушилася, всім було цікаво що такого могло статися.

- Що там? - Поруч із дівчиною «виріс» гороподібний велетень і з сумнівом покосився спершу на сферу, а потім і на мене. - Не знаю. До професора її, нехай вирішує, я з таким зустрічаюся вперше. Наступний, - хлопець тієї ж миті втратив до мене всякий інтерес, а дівчина махнула рукою на чоловіка в мантії, що стояв трохи осторонь від усіх.

- Тобі до нього, - шепнула вона. - Удачі, - не знаю в чому саме: чи в навчанні, чи в розмові з магом, але я про всяк випадок подякувала, після чого поспішила у вказаному напрямку.
А опинившись поруч із незнайомим чарівником, відразу спробувала звернути на себе його увагу:

- Кхе, - прокашлялася, але той навіть не відреагував. - Вибачте, професоре, - промовила несміливо.

- Що таке? Ви загубилися? - Тільки зараз, коли він розвернувся, я помітила наскільки гарний був чоловік, та ще й його приємний голос... Я струснула головою, проганяючи навіювання, і звернулася максимально чемно:

- Перепрошую, але та дівчина порадила мені звернутися до вас. Вони не змогли визначити мою магію, - «лисичку» практично не було видно через новачків, що обступили її, але маг відразу ж зрозумів про кого мова.

- Давайте вашу руку, - я відразу виконала вказівку, і чоловік провів над нею своєю долонею. І ще раз. А потім знову. - Та що ж таке, - здивовано почухав підборіддя.

- Щось не так? - "Може бути маг-перевіряючий помилився, і в мені зовсім немає магії?". - Злякано заскакали думки в голові, а професор тим часом заозирався на всі боки.

- Магістр Орідіан, - покликав він чарівника у чорній мантії, і той одразу ж попрямував до нас. - Тут ось у дівчини щось дивне, - промовив викладач, дивлячись на свого досвідченішого колегу.

- Академія Польотів, - промовив той, навіть не дивлячись на мене.

"Що!?" - Може я не дочула? Я та військова академія? Бути того не може!

- Але, магістр… - здається, професор, як і я, сумнівався в точності визначення, коли вже вирішив перепитати.

- Я ж сказав – Академія Польотів, чи ви не почули з першого разу? - Буркнув чоловік, розвертаючись до нас спиною.

- Кхм ... Що ж, одже Вам до тієї помаранчевої кулі, - чарівник якщо і розгубився, то виду намагався не подавати, а я і зовсім вирішила ставити менше дурних питань, направившись до зазначеної групи майбутніх однокурсників.

***
Хлопці та дівчата все прибували. На сусідніх майданчиках зібралися вже цілі угруповання, і тільки наші розташувалися якось особняком. Можна було б сказати, що вони нікого не бачать навколо, але косі і здивовані погляди майбутніх однокурсників говорили про те, що мене вони все ж таки помітили. І, схоже, теж дивуються питанням: що ж черниця забула в колі військових?

- О! Дрібнеча! - Ну, ось знову починається. - А ти часом не загубилася? – та й цей туди ж, хоч про що це я, адже й сама не вірю в себе, куди вже всім іншим.

- Ні, - сумно відповіла хлопцеві, відступаючи від нього на крок назад.

- Мабуть, магістри вирішили, що нам не вистачає побожності, от і надіслали своїм богам групу підтримки у вигляді цієї Кнопи, - реготав громила-веселун, і більшість здороваків підтримали його жарт.

- Вона не Кнопа, - заступився за мене вже знайомий Болтун, - вона Дрібнеча, - ну взагалі здорово.

- Та ми і так це помітили, - констатував ще один «великий», змушуючи мене залитися фарбою.
Я прямо розгубилася чому мені більше радіти: чи то такій пильній увазі до моєї персони, чи вступові до самої елітної академії з незрозумілої для всіх тут присутніх причин. З якого боку не глянь, але погані мої справи.
Ще більше зануритися в самокопанні мені не дав уже знайомий магістр у чорній мантії, він просто підійшов до нас, скомандувавши шикуватися в колону, і одним рухом руки створив портал. А я так і зависла, роздивляючись справжнє магічне вікно переходу.