Розділ 2

Розділ 2

Тітки Василини не було вдома, у такий час вона зазвичай була в церкві. Схоже Дані про це геть забув, знявши величезні відра зі свого квадроциклу, він заніс їх до її двору, поклавши під рясною аркою, ще зеленого винограду. Довго вагаючись він все ж таки вирішив поїхати у церкву яку вона відвідує, щось чинило його рухам опір, але всередині якась доля його душі наважилась поїхати туди. Зібравшись з рішучістю, він вскочив на свого квадроцикла й попрямував до церкви, яку справно відвідувала його тітка.

Заспокійливі промені сонця ніжно освітлювали церкву, запрошуючи сюди людські серця, які зможуть відчути блаженство душ від особистого спілкування зі своїм Творцем. Разом зі свіжим повітрям, вони створювали блаженну атмосферу в якій будь яка людина з вулиці могла прийти, сісти, відкрити свою душу і заспокоїти її.

Втамувати сум, очистити свій розум на якийсь час від справ, які так запутують у свої тенета метушливих людей, налаштувавшись на молитву, відкрити серце для розмови з Богом.

Місця було заповнені не повністю, їх вистачало ще як мінімум на половину з усіх присутніх. Часто у церквах повністю заповнені місця, бувають лише на свята, а от побачити нових людей, скоріше виключення ніж правило. Чого не можна сказати про місця, де вирує зовсім інша атмосфера, атмосфера хаосу і безладу, місця де люди начебто відчувають свободу, але не знаходячи свого місця, все більше заглиблюючись в морок темряви, яка поїдає їхні серця.

Відвідувачі уважно слухали спів хору, який по-справжньому захоплював і лише підтверджував особливість цього місця. Потім співали дітки, а от апогеєм служіння стала проповідь.

Греки навчили світ ораторському мистецтву, любителі вивчати цю науку і хизуватись усіма прийомами свого язика, вони мали неабиякий вплив на людей. Та навіть вони знали головну особливість, якщо ти не говориш серцем, то навіть досконале володіння всіма хитростями, не матиме сили досягнути людей. Важливими є лише ті слова, що виходять із серця, вони створюють ідеї, досягають сердець, а все що не від серця - просто слова.

Простий тесля з Назарету, підкорив мільйони сердець своїми проповідями. Без ораторських шкіл і високих університетів, він володів серцями людей, доторкаючись словом істини до таємних частинок людського єства. Проповідь універсальний інструмент  апостолів, які активно нею користувались, щоб перевернути вченням Назаретянина світ - створивши християнство. Від тоді, пропоповідь стала зброєю в боротьбі світла з темрявою в донесені Євангелії до людського роду.

Дані стояв, опершись усім своїм тілом на сильні, гарно оздоблені різьбою, двері головного входу, за якими проходило недільне служіння. Серце Дані було наповнене скептицизмом та відміряний, зважений і влучно відтворюючий слова голос служителя, не давав заснути його вухам. Присутні теж уважно слухали слово яким з ними ділився проповідник.

Молодий чоловік, років двадцяти п’яти, говорив про Божу любов до людей, періодично зачитуючи посилання з Біблії. Дані лише усміхався, його дивувало як проповідник говорив те, чого можливо давно нема, або навіть ніколи й не існувало. Молодий хлопець говорив із запалом, наче він відчував цю саму Божу любов, наче він сам прожив все насправді, наче справді є те, що змінює життя.

В думках одразу пробігло життя, як один фільм з невідомим кінцем і незрозумілим сюжетом, двадцять сім років вже позаду, не так багато, та для помилок життя вистачить і хвилини. Слова проповідника продовжували навіювати спогади минулого, будувати і одразу ж руйнувати ланцюжки розвитку подій, створювати різні асоціації, і щасливе продовження болісних моментів. Поки він малював у своїй голові моменти любові і щастя, проповідник закінчив свою проповідь, присутні встали для молитви, приносячи подяку Богові, Дані не молився, він все ще був у своєму світі думок. Та світ думок раптово розвіяв теплий дотик руки тітки Василини.

- Дорогий мій, щиро рада тебе бачити! - усміхаючись доброю усмішкою сказала вона.

- Привіт тьотю! – тихо відповів він.

- Чому ти тут стоїш? Чому не всередині? Давно ти тут? - засипала його питаннями, материнським тоном його тітка.

Раптово його увага наче розсіялась до її слів і зосередилась на одній дівчині в церкві. Красиве довге волосся каштанового кольору, ніжно звисаюче хвилями на тендітні плечі, вирізняло її серед інших присутніх жінок і дівчат, довге легеньке плаття зеленого кольору придавало їй чарівності, наче вона принцеса Карпат, що живе в неприступних вершинах збираючи квіти і наспівуючи пісні які здатні зачарувати подорожуючих. Чарівна незнайомка мило спілкувалась з іншими, щиро усміхаючись своєю усмішкою, обіймаючи діток які одразу ж зібрались навколо неї, тягнучи свої малі рученята, щоб обійняти цю прекрасну молоду леді.

Обійми виглядали обміном любові, любові яку Дані не відчував вже дуже давно, любов яка була для одних нещастям, а для інших вірою в щиру взаємність сердець. В церкві було багато красивих жінок і молодих незаміжніх дівчат, на яких би могли зупинитись його очі, але по якійсь невідомій причині Дані бачив лише її, таку особливу молоду леді.

Його знову змусили проснутись:

- Вітаю вас! - промовив солідний чоловік, протягуючи свою руку до Дані.

- Добрий день! - відповів Дані, здивований що до нього отак просто підійшли.

- Я Андрій Олександрович, пастор церкви! – промовив гарно одягнений в красивого костюма чоловік.