Розділ 9

Розділ 9

Біля вогнища було шумно і весело хтось вирішив купатись у озері саме вночі, тому деякі сміливці стрибнули у воду. Більш спокійніші особи співали пісні біля вогню, який танцював яскравими язиками, періодично стріляючи маленьким салютом. Туристи перейнялись ідеєю попрямувати до Синевіру, схоже багатьом така ідея була до вподоби. Цій ідеї передували дві речі, перша – це їхня присутність в Карпатах, друга – наявність у своїй спільноті справжнього місцевого провідника. Дані навіть не підозрював, що задумали його нові товариші.

Злата з компанією обережно грілась біля вогню, оберігаючись іскорок які можуть обпалити одяг. Хворост смереки горить дуже яскраво з особливим тріском. Смолиста деревина виділяє приємні пахощі, тому сидіти біля такого вогнища в горах, одне задоволення. Враховуючи їхнє місце розташування, біля озера, під зоряним небом, атмосфера приносила задоволення космічного рівня.

Дані закінчив із запасами хворосту для вогнища для сьогоднішньої ночі. Давно він не був у такому колі спілкування, хоча спілкувався в основному лишень зі Златою. Люди які оточували Дані зараз, були хорошими, хоч і знав він їх лише декілька годин. По очах можна розпізнати багато чого, що ховається в людині. Один лише погляд в очі, може сказати про людину половину від дійсності її особистості, все інше скажуть за неї її діла.

Дані знав це досить давно, просто за останні три роки, він не соглядав людських очей, не зазирав у них, навіть коли спускався в селище  свої справах. Єдине за чим він спостерігав так це заходи сонця, які здатні лікувати душу. Можливо для того він і пішов від усіх інших людей, щоб без їхніх втручань вилікувати те, що не лікується.

Зараз з присутності Злати, він всерйоз занепокоївся усім, що вона йому говорила, в цьому було щось важливе, якщо не все. Уявити ще вчора, що отак просто, в його житті з‘явиться така людина, яка має не аби який вплив на нього - він просто не міг. Тепер він серйозно задумався про присутність Бога в своєму житті, Бога який по словам Злати був завжди поруч, який можливо і зробив їхню зустріч можливою.

- Ей невидимка! – промовила Злата, навівши на Дані свій ліхтар.

- Світло, що розмовляє? – пожартував рівним тоном Дані.

- Це ліхтар, і я!

- Та я бачу! І його сильне світло бачу! А от тебе не бачу!

- Ой, вибач! – вона вимкнула свій ліхтар.

- Дуже дякую!

- Схоже ти кудись зібрався?

- Та хотів прогулятись!

- Випадково не на вершину, де ми сиділи після обіду? – включилась інтуїція Злати.

- Саме туди! – посміхнувся Дані.

- А можна з тобою? - попросилась вона, наче донечка яка хотіла кудись зі своїм татом.

- Ну якщо ти хочеш! - із задоволенням відповів їй Дані.

- А дикі тварини? Ведмеді чи вовки? – всерйоз запитала Злата.

- Ну ти ж будеш зі мною! – він закрив вхід своєї палатки, з якої дістав каримат.

­- Ну я не сумніваюсь у твоїй силі і хоробрості, але все ж таки, хочу знати! – серйозно і з лагідністю говорила вона.

- Вони сплять! - посміхнувся він.

- А що там такого особливого?

- Ну там зорі! Зорі, які там набагато ближчі ніж тут.    

Табір внизу біля озера, був як маленький світлячок у всьому цьому гірському просторі.

- Це ж ті самі зорі, що і внизу! - всміхалась Злата, як мала дівчинка яка й справді повірила в слова Дані, що зорі тут інші.

- Так! Вони ті самі, але набагато ближчі до нас ніж там внизу! - обернувшись до неї відповів він.

- Тому ти живеш тут?

- Ну так! – промовив він ледь чутно.

- Чи на це є інші причини?

- Можливо на це і є причини! – схоже він не хотів говорити про ці справжні причини.

Дані розстелив каримат на який запропонував присісти своєму нічному співрозмовнику, а по сумісності новому зеленоокому другові. Можливо ніде в світі більше немає такого красивого нічного неба, всипаного зорями. Такого особливого, з блискучими золотими самородками на чорній скатертині. Наче все намальовано дивними барвами - найталановитішого живописця.

Від землі до неба, в горах здається можна дотягнутись рукою і забрати собі зірку, яка сподобалась тобі більше всіх інших. Нажаль не можна красти зірки, як і ті чудові едельвейси. Мовчання  наповнило повітря, повіював лише теплий вітерець, схоже внизу в таборі всі після важкого дня готувались до яскравих снів. Вогнище горіло і якимось дивом доносило до скалистої вершин аромати хвої. Від чого вся картина наберала обертів романтизму.

- Ти не замерзла?

- Аж ніяк ні! Зорі ж такі теплі.  

- Хм - хм- схоже її іронія розмішила Дані.

- Все ж таки в них є щось тепле! Кажуть, що світло зорі яке ми зараз бачимо, долає шлях терміном в дев’ять років.

- Ого – здивовано мовив Дані.

- Тому можна уявити який великий наш всесвіт, і який великий його Творець!

Дані витримав паузу знову дивлячись на нічне небо, а потім похитав головою в знак згоди зі словами Злати.