Розділ 13

Розділ 13

Вогонь лише розгорався і тріскотів виділяючи запах смоли, сонце ще давло змогу полюбуватись собою і наостанок сьогоднішнього дня попрощатися з людьми, щоб зустрітись вже завтра. Великий сонячний круг вже торкався вершин гір, розсіюючи останні на сьогодні жовті промені, від чого вся полонина і гори виглядали як фото під жовтим фільтром. Злата вирішила пройтись і трохи увіковічнити красиву картину фотоапаратом.

- Дані, можна тебе на хвилинку? – Каріна звернулась до Дані, який розкладав намета.

- Ну хіба що на одну! – жартував він.

- Всього одну хвилинку, але я не знаю з чого почати! – Каріна була засмучена.

- Почни з того, що саме зараз  у твоїй голові! – заспокоїв її Дані.

- Пробач мене!

- За  що? – Дані був вражений, не розуміючи, що відбувається.

- Повір є за що! Я не зовсім добре говорила про тебе, при своїх рідних, після нашої першої зустрічі, коли ти допоміг нам!

- Ну нічого страшного! Не переймайся таким! – Дані навіть не образився, розуміючи, що всі люди схильні до гріха.

- Ні, Ппереймаюсь! Християнці не личить так робити, не знаю що на мене найшло, ти звалився як сніг на голову, без жодних слів, допоміг, приютив, пішов з нами, щоб виграти. Твоя неочікувана поява насправді це Боже благословеіння для нас, а я цього не зрозуміла тоді в той момент. Через стресову ситуацію і перші неправильні враження, я винесла висновки, які не відповідають дійсності. Я не мала права так робити вибач, що лише сьогодні кажу про це бо було занадто соромно признатись, але все таки я наважилась. Прошу в тебе пробачення, пробач мене, ти надзвичайно добродушна людина.

- Якщо тобі стане спокійніше то я вибачаю тебе! Можеш жити спокійно! – посміхнувся Дані.

- Дякую, що прийняв моє вибачення! – з полегшенням видихнула Каріна.

- Все гаразд, не переймайся я не ображаюсь!

- Дякую за увагу!

- Будь ласка! – Дані знову повернувся до встановлення намету.

Через хвилин п’ять з’явилась Злата, чому Дані був радий, з нею на його обличчі почастішала усмішка з нею він знаходив себе і вона це звісно помічала, і звісно як дівчині, їй було приємно.

- Ти вже закінчив? – запитала Злата.

- Так!

- То можна запросити тебе, подивитись на захід сонця? – щічки злати трохи порум’яніли, чекаючи відповіді Дані.

- Якщо ти не боїшся відлюдників з бородою то я нічого не можу вдіяти! – жартував він, розкриваючись все більше за останні роки насправді свого відлюдництва.

- Не боюсь! Якщо всі вони у вас такі ж хороші! – заявила вона.

                                                     ***

- Який же він гарний! – Злата розпрямила свої руки і підняла голову в сторону заходу сонця.

- Сфотографувати тебе? – запитав Дані.

- Було б чудово! – вона простягнула йому “Nikon”.

Дані згадав молоді часи коли залюбки відгукувався на прохання дівчат зробити їм фото. Руки трохи тремтіли, але він не міг підвести Злату, тому зібравшись, почав вловлювати гарний момент, так щоб Злата на фоні багряних сонячних променів здавалась справжньою королевою сонця. Її каштанове волосся зливалось із променями, маленький тендітний силует на фоні могутніх гір зачарував би будь якого фотографа - Злата була прекрасна.

- Тепер підстрибни! – корегував її Дані.

- Карпати…- Злата кричала чим дужче, вивільняючи усе задоволення від незабутніх моментів життя.

- Все не знаю чи тобі сподобається, але я старався! – Дані простягнув їй фотоапарат.

Злата почала листати фото…

- Вони чудові! – запевнила вона Дані. – Але не вистачає одного…

- Чого саме? – запитав він.

- Спільного фото! – вона стала біля Дані і витягнула свого руку, що сили тримаючи фотоапарат.

Фотосесія вдалась на славу, задоволена Злата і зовсім інший Дані з їхньої першої зустрічі. Вони присіли на схилі полонини, дивлячись на останні рожеві кольори горизонту.

- Я була багато де і бачила багато заходів сонця, проте в Карпатах, це щось надзвичайне!

- Колись старші люди казали, що сонце у своєму сходженні і заході лікує нас всередині!

- Ну, це схоже на правду! – погодилась Злата.

- До мене підходила твоя сестра Каріна.

- Що говорила?

- Просила вибачення!

- Ах Каріна, вона милашка! – мило відгукнулась про сестру Злата.

- Так, схоже на те! – посміхнувся Дані.

- Ти вибачив? – Злата спрямувала на нього свій погляд.

- Звісно, всі здатні помилятись! – Дані дивився на оранжевий горизонт.

- Схоже наші біблійні розмови не минають даремно! – Злата штовхнула його дружньо в плече.

- Скажи це ти її випровадила вибачатись?