IV. День четвертий: Розділ 15

IV. День четвертий

Розділ 15

Перші промені сонця торкнулись верхівок дерев, а потім тихенько опустились до наметів в яких ще спали туристи. Сонце підкрадалось безшумно, щоб розбудити людей освітлюючи їхні намети своїм світлом, тим самим стати причиною перших звуків сьогоднішнього дня.

Поки люди спали природа вже ожила, краплинки роси намагались злетіти високо в небо, перетворившись дорогою в невидимок, а уся рослинність приймала рясний душ із сонячного проміння. Ніч минула, темрява давно вже втекла перед світлом. Яскраве сонце, стало причиною ще одного світлого дня, ще один новий ранок і ще один шанс стати щасливим вже цього дня.

Для кожної людини ранок це особливий час, який вона зустрічає чи проводить по власній традиції. Хтось продовжує спати - вкриваючи свою голову від світла, що освітлює його обличчя, ховаючись все глибше від нього під своє одіяло. А хтось встає - намагаючись посмакувати кожною хвилинкою, цього величного періоду дня за чашкою кави, чаю і бажано з книгою в руках.

Дані зустрічав черговий карпатський ранок у неабияких дивних відчуттях. Щось дивне продовжувало відбуватись в середині нього, вперше він відкрився людині, вперше він відчув Божу присутність, вперше його обійняли так сильно і ніжно після декількох років самотності. І все це через одну людину, ім’я якій – Злата.

Він ще продовжував відчувати своє минуле, увесь його жах і біль, але завдяки тому, що сталось після звичайної зустрічі однієї групи туристів і особисто Злати. Він по-іншому побачив світ, який завжди був тим самим і незмінним, як у минулому так і сьогодні, таким він залишиться і надалі .

Здається він зрозумів, що минуле говорить саме за себе, воно вже минуле, це те що пройшло і яким би воно не було, з ним треба розірвати болючі стосунки. Є лише сьогодні, сьогоднішній ранок, сьогоднішній день, сьогоднішні рішення і дії, саме сьогоднішній вибір впливає на наше майбутнє. Зокрема сьогоднішнє наше життя на землі, впливає на нашу вічність, саме сьогоднішній вибір стає ключовим фактором нашого майбутнього - там де немає часу, де немає болю, немає страждання і смерті, де лише вічне блаженство у присутності Творця.

Сонце гірського ранку знову нагадало йому про життя, саме про те життя, яке він споглядав протягом самотніх років, які намагались відкрити йому вічність. Минуле - це якір, важка тонна заліза, яка прикувала тебе до старої гавані, але ж є ще цілий океан, а в океану свої маршрути, своє небо і тисячі прекрасних берегів. Кораблі з якими ти можеш відкрити нові горизонти і написати нову історію, адже для цього і існують кораблі.

Хай навіть вони і зазнали страшних боїв і підступних стихій, та хвилі шторму можуть розбити лише матеріальну складову судна, але не його нутро. Потрібно лише скинути якір який заважає, те важке залізо яке тримає тебе на місці. Хай його поїсть морське дно за допомогою часу, а корабель отримає волю, яка необхідна для судна.

Люди помилково вважають, що їм дається саме майбутнє, і що воно важливіше всього, забуваючи про реальність теперішнього часу. Не може бути майбутнього без теперішнього дня, не можливо жити майбутнім чи минулим - це стан часу, який поза теперішнім. Саме сьогодні дається людині для того щоб виправити своє минуле і створити своє майбутнє.

Тому сьогодні час робити вибір і діяти, втілювати мрії, одружуватись, народжувати, відкривати нові вершини, робити нові кроки, саме сьогодні. Насправді сьогодні є найважливішою порою в нашому життя, часто завтра може й не бути і кому тоді потрібні будуть наші плани?

Бог дав людині життя, для кожного свій чудовий відрізок, у когось він довгий в когось короткий, але його потрібно прожити. Не існувати, а саме – прожити, життя так і називається – життя, а не існування.

Взагалі мало хто собі уявляє, але Бог створив людину для вічності, попросту кажучи для вічного життя, вічної насолоди, вічного блаженства і вічного спілкування і з Ним, зі своїм Творцем. Людина просто не оцінила того, що зробив Бог. Маючи все, вона схотіла більшого, того чого їй ніколи не потрібно було мати, адже вона ніколи не зможе стати “богом” як їй про це нашептав диявол у Едемському саду.

Він сам колись хотів стати вище за Творця, за що і був скинутий з небес, ставши батьком неправди і зла, яке наповнює наш світ. Тому йому схотілося обманути людину, яка оступилась таким самим гріхом як і сам диявол. Людина не послухалась Бога, їй сподобалась ідея стати вище за того ким її створив Творець, але це був лише обман сатани. Людина поплатилась вічним життям, зрештою і земним життям, вона відвернулась від Свого Творця.

Людина завжди залишиться людиною, при будь якій ситуації, буває що гіршою, буває і ліпшою, але саме людиною. З тим самим смертним тілом і душею, що завжди лишається невидимою і такою важливою та з тим самим духом, що завжди рветься далеко в небо – до Бога, в ту саму вічність, яка була назначена людині ще до її створення.

На хвилі своїх думок Дані поринув у свій невидимий океан і вирішив пройтись чудовим ранковим лісом, наповненим свіжого повітря і легкого туману. Вогонь вже майже погас, і він не став його розпалювати, сонця вистачало, щоб не відчувати холоду. Дані увійшов до лісу і зник між високими деревами поміж густого туману.

                                                          ***

Свіже повітря наповнювало собою увесь ліс і легені кожного хто вступив у володіння цього лісу. Легкий туман вештався між високих смерек періодично хапаючись за їх гілля, сонце вже оволоділо верхньою половиною лісу проганяючи густі хмари туману. Під ногами хрустіли старенька давно впавши гілки дерев, нагадуючи, що вони все ще тут і що вони все ще залишаються частиною лісу. Мякий мох приховував у собі маленькі грибочки які от от мали вирости і стати чудовим трофеєм для місцевих грибників. Піднявши голову можна було побачити кольорові пилинки які літали в освітленому повітрі лісу.