Зелене серце

Розділ 17

Розділ 17

Табір гудів так само як і літаючі бджілки навколо табору, у бджілок здавалось з’явились конкуренти, що правда ці конкуренти збирали не пилок, а свої речі, щоб відправитись в черговий похід, чергового дня. День обіцяв бути сонячним, про що свідчило небо, але Дані відчував біль свого шраму, який говорив про різку зміну погоди, що трохи його спантеличувало. Доволі важко було зрозуміти кому вірити, ясному небу з теплим сонцем чи своїй травмі з минулого.

Як вже хотілось позбутись минулого, і от зараз з появою, Злати це стало реальним. Його ніяк не покидали слава Злати, що найважливіша істина – це Ісус Христос. Хіба ж він був не просто рабі, не просто теслею, який зумів своєю харизмою і наукою, своїм життям дожити аж до сьогодення? Хіба він не просто велична особистість історії, і вчитель мільйонів людей? Дані одразу ж згадав про те, що говорила Злата ще раніше, коли вони були біля озера, що Понтій Пілат запитав у Ісуса, що таке істина? Як що це правда, а він відчував що це правда, яку можна назвати істинною, то Пілат був так близько і не пізнав істину, сидів навпроти Ісуса і не пізнав у простому вчителеві – істину, або просто не хотів її пізнати.

- Привіт Дані!

- Привіт! – оглянувся він і побачив Дем’яна.

- Як ти друже? – спитав він поклавши свою руки на його плечі.

- Ти знаєш, чудово! Вперше за останній час! – усміхнено відповів Дані.

- Я вперше не знайшов тебе біля вогнища, ти що взагалі не спав? Чи заснув дуже рано, що на тебе не схоже! – поцікавився Дем’ян.

- Заснув як завжди і проснувся так само – як завжди! – наголосив він.

- Мабуть збирав грибів? – посміхнувся Дем’ян.

- А знайшов, щось набагато цінніше! – Дані швидко відповів закінчивши думку Дем’яна.

- Я радий що ти сьогодні в такому хорошому настрої! Твоє добре обличчя, преобразилось в свою справжню природу добра! – зауважив Дем’ян.

- Це просто ти зранку в хорошому настрої! – жартома відсторонився від компліменту в свою сторону Дані.

- Ще б ні, ти ж нас привів у таку красу, що нема слів, одні емоції! - Дем’ян радісно розвів руками, вказуючи на долину річки.

- Радий бути корисним! – скромно зауважив Дані.

- Дякую тобі! Дозволь обійняти тебе!

- Що? Емм…

Дані не встиг нічого вимовити, як Дем’ян обійняв його братніми обіймами, як свого рідного брата. За сьогодні це вже другі обійми, було незвично, але приємно, відчувалась атмосфера сім’ї якої йому так не вистачало усе його життя.

- Ну все досить, а то зараз і ведмеді збіжаться на обійми! – промовив Дані жартома.

- Дякую Дані, слава Богу за тебе! Ведмедів нам не треба! – вони обоє почали сміятись на весь туристичний табір, що збирався для руху вперед.

- Ви вже готові до подальшого мандрування нашими лісами? – запитав Дані.

- Ми вже майже зібрались, традиційний збір, молитва і вперед! – неабияк тішився Дем’ян.

- Сьогодні ми потроху починаємо спускатись вниз, зараз ми знаходимось на максимальній висоті свого маршруту, далі лише вниз!

- Зрозуміло, отже важко не буде, головне щоб погода залишалась такою як зараз! – посміхнувся Дем’ян.

- Будемо сподіватись, що так і буде! – посміхнувся у відповідь Дані і вирушив допомогти іншим зібрати табір, прискоривши процес зборів.

***

 

Після остаточного збору усієї групи, Дані освітив подальший маршрут і плани на сьогоднішній день. Їм залишилось повільно і неквапливо спускатись вниз Свидовецьким масивом. Паралельно з цим, насолоджуватись всією повнотою краси Карпатської природи, яка навряд чи зможе залишити когось байдужим. Все що він потребував від своїх людей, що ступали слідом за ним і за яких він відчував величезну відповідальність, це послух і обережність перш за все до самих себе, а вже потім не менш важливу обережність до своїх друзів, які розділяли з тобою маршрут цікавого походу.

Похід був захопливим, але небезпеку ніхто не відміняв, тому для Дані це був пріоритет, щоб ніхто за кого він відчуває відповідальність не постраждав так чи інакше, у будь якому випадку. Тому він лягав останнім і прокидався першим, нікому нічого не говорячи він просто тримав вухо на сторожі. Його очі не переставали вдивлятись далеко за  межі табору, де розсіювалося світло вогнища і починалась небезпека.

Гори це не просто місце відпочинку і насолоди, гори це місце небезпеки для кожного живого, хто проклав собі маршрут через Карпати. У всього є своя зворотна сторона і Карпати не були винятком, хто як не Данів знав це краще, за будь кого із усіх присутніх. Щоб справитись з небезпекою потрібно бути обізнаним і готовим до неї, а Дані був готовий.

Ще в неділю він спокійно збирав ягоди і шукав спокій душі, а вже сьогодні він відшукав шлях до спокою і ніс відповідальність за два десятка людей. Всього одна зустріч, яку накреслили Небеса, створю реальність твого життя вже сьогодні – чудову реальність, в якій ти відчуваєш свою значимість і любов.

Дем’ян помолився просячи в Бога безпеки і охорони на їхній прекрасний похід, і всі вкінці сказали амінь. Для Дані це стало незвичною, але такою приємною дрібничкою в якій було сховано більше ніж простеньке слово із п’яти букв. Амінь - це погодження зі словами молитви, визнання влади Бога над усім і здійснення Його волі, попри все що було озвучено у молитві. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше